Ксенофобія і расизм в Україні: доповідь Ради Європи і реалії

[Гонта]

Ксенофобія і расизм в Україні: доповідь Ради Європи і реалії

http://s52.radikal.ru/i138/0905/1d/b230d2b48461t.jpg (http://radikal.ru/F/s52.radikal.ru/i138/0905/1d/b230d2b48461.jpg.html)

Київ – Сьогодні, 7 травня, у Києві презентовано звіт європейських експертів щодо боротьби з расизмом і нетерпимістю в Україні. Документ, який підготували фахівці Комісії ЄС проти расизму і нетерпимості, свідчить: ситуація в Україні не краща і не гірша від багатьох інших європейських держав, навіть можна говорити про зменшення нападів на расовому ґрунті у державі.

Комісія ЄС проти расизму та нетерпимості – незалежна правозахисна структура Ради Європи, яка проводить моніторинг проблем, пов’язаних із расизмом і ксенофобією та надає відповідні рекомендації Раді Європи та державам-членам Ради.

Презентуючи звіт, його автор, голова Комісії Єва Сміт Асмундсен наголосила, що вона та її колеги відвідували Україну кілька разів, зустрічалися з представниками влади, неурядових організацій та національних громад. Усі без винятку розуміють, наскільки важливо мати міжетнічний мир, стабільність у стосунках між українцями та іншими народами, які мешкають, постійно або тимчасово, вимушено, на території України. Українці – толерантний народ, але міжнародна криза й соціальні проблеми у державі логічно призводять до радикалізації мислення, каже професор Асмундсен.

«Якщо ви чуєте від українського політика расистські або антисемітські висловлювання – на жаль, він не самотній. Чимало політиків у Європі використовують таку лексику, адже легше знайти ворога ззовні, ніж визнати власні помилки. Це небезпечна тенденція, тож ми закликаємо політиків і в Україні, і в державах Євросоюзу до толерантності і налагодження діалогу з представниками народів, які нині мешкають на європейському континенті», – зауважила Єва Сміт Асмундсен.

Голова харківської правозахисної групи Євген Захаров відмічає покращення ситуації у сфері міжетнічних відносин, пояснюючи це активною роботою правозахисних органів і спецслужб України у боротьбі з ксенофобією і расизмом.

«Після того як скінхеди побачили, що їх реально саджають, що вони всі на обліку у правоохоронців, що серед них ведуть профілактичну роботу, вони зрозуміли, що їм їхні дії так просто не вдасться робити. І кількість нападів зменшилась. Якщо за перші 4 місяці 2008 року було 36 випадків нападів і три убивства, то за наступні 8 місяців було 25 таких нападів і 1 убивство – і невідомо, чи воно скоєно з расистських намірів чи ні», – зазначив Євген Захаров.

Згідно з інформацією Комісії Євросоюзу проти расизму і нетерпимості, збільшилась кількість неонацистських і расистських груп та нападів на етнічному ґрунті у Росії, Греції, Болгарії, Сербії, Фінляндії, Франції та низці інших країн.

«Ідеться про своєрідний ромський апартеїд»

Також залишається актуальною проблема ромських громад у Європі. Україна не виняток.

Президент Європейської асоціації ромів Рудько Ковчинський в інтерв’ю Радіо Свобода сказав: «На жаль, ставлення до ромів є негативним у європейському суспільстві, включно з українським. Роми – вічні мандрівники, актуальними для них залишаються проблеми соціальні та освітні, чи це роми України, чи Сербії, чи Франції. Ідеться про своєрідний ромський апартеїд, тож для нас головне – це проблема захисту і безпеки».

Автори звіту про боротьбу з расизмом і нетерпимістю в Україні серед рекомендацій до влади і громадськості виокремили – необхідність інформування пересічних українців про життя і проблеми національних меншин і мігрантів, дієве впровадження українського і міжнародного законодавства.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1623577.html

[Гонта]

Чи існує в Україні ксенофобія?

Якось по обіді в кабінет зайшла моя схвильована подруга і розповіла, як на столичному Майдані Незалежності посеред білого дня група юнаків накинулася на доволі пристойно одягненого темношкірого чоловіка. Побивши його, молодики швидко втекли. За іноземця ніхто не вступився. Моя колега була переповнена обуренням і співчуттям, але тим не менш вона впевнена, що расизму в Україні не існує, а їй лише випало стати свідком поодинокого випадку жорстокості української молоді.

Інша журналістка одразу згадала свій похід на Шулявку до темношкірих власників “бутиків вторсировини” після чергової пожежі, яка знищила весь їхній товар. Вони неохоче спілкувалися з пресою, говорили боязко, з острахом назвали імена.

- Я не знаю, чому це відбулося. Ми робимо не таку погану справу. В Україні не дуже багатий народ, - розповідав темношкірий продавець. - Ми даємо роботу українським дівчатам, які не мають освіти, і пенсіонеркам, які вже не в змозі влаштуватися працювати. Але одного дня ти приходиш і бачиш, що товар зіпсований. І ти не можеш бути відвертим, щоб тебе завтра “випадково” не зустріли на вулиці...

Тож наскільки актуальними сьогодні в Україні є питання расизму і ксенофобії?

- Представники органів державної влади стверджують, що такого явища, як ксенофобія, а також неофашизм і антисемітизм в Україні немає. Натомість переважна більшість експертів і соціологів фіксує наявність цієї проблеми, - констатував народний депутат, президент Асоціації національно-культурних громад України (АНКГУ) Олександр Фельдман під час нещодавньої громадської дискусії “Зростання ксенофобії в Україні: визнати, спростувати чи замовчувати?” - З одного боку засуджується комуністичний режим, проте закриваються очі на відкритий продаж фашистської і антисемітської символіки, ксенофобської літератури, немає жорсткої реакції на спроби реабілітації посібників фашистів та колабораціоністів.

Згідно з результатами соціального моніторингу “Рівень національної дистанційованості громадян Україні” Інституту соціології НАН (останній замір – квітень 2008 року), які оприлюднила старший науковий співробітник відділу етнополітики Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Олена Кривицька, лише 12% респондентів оцінюють сьогодні ситуацію в Україні як спокійну. Понад 60% - як напружену і навіть конфліктну.

- Схильність до близьких або безпосередніх контактів у більшості опитаних була виявлена щодо українців, росіян, білорусів, євреїв, тобто тих, з ким мають історичний досвід спільного проживання, - розповіла Кривицька. - Щодо громадян інших східнослов’янських народів, то тут спостерігається рішуча “східноєвропейська відокремленість”. Молдовани та кримські татари не входять в групу близьких, але в цілому сприймаються поліетнічним населенням України. Представники афроазіатських країн не розглядаються як постійні жителі України. Більше 30% респондентів вважають, що взагалі неприпустимо пускати до України представників кавказьких народів, циган та афганців.

Осередками нетерпимості до іноземців періодично стають українські виші. Славнозвісний МАУП кілька років тому активно публікував антисемітські статті і видавав книжки, в яких відкидалося переслідування євреїв фашистами в Україні і т. д. У 2006 році студенти КПІ – вишу, в якому навчається доволі багато іноземців – провели ксенофобський марш на території студмістечка університету з гаслами: “Іммігранти – геть додому!”, “Найкращі гуртожитки – українським студентам!”, “Пам’ятай, чужинець, тут господар – українець!”.

- У вас не дуже лояльне суспільство, - розповідає викладач турецької мови в Україні Тимур. – Якщо ти потрапив в компанію українців, тебе привели друзі - то тебе зустрінуть гостинно. Але якщо ти просто йдеш по вулиці, то ставлення оточуючих до тебе скоріше буде негативним. У мене відносно “інтернаціональна зовнішність”, тому я жодного разу не постраждав від проявів расизму. Але ми знімали квартиру на двох з хлопцем-африканцем, і його на вулицях били неодноразово. Спочатку найчастіше просять підкурити, а як тільки він дістає запальничку – одразу б’ють. Минулого року скінхеди проводили декілька акцій у Києві, одна з яких була на день народження Гітлера. Під час таких акцій ми взагалі намагаємося не виходити з дому.

Скінхеди – бритоголові радикальні націоналісти - в Україні є. Це визнає і міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. За його даними на 2008 рік їхні угрупування діяли у шістьох регіонах України: Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Чернігові і Криму. Загалом міліціянти нараховують в країні близько 500 скінхедів віком від 14 до 27 років. Саме вони проявляють найбільшу агресію щодо іноземців в Україні.

Навесні Харківська правозахисна група підготувала дослідження “Расизм та ксенофобія в Україні. Моніторинг випадків расизму та ксенофобії у Автономній Республіці Крим, Слобожанщині, Галичині у 2008 – початку 2009 р.” Там, зокрема, наголошується на зростанні активності молодіжних неформальних об‘єднань, які застосовують насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі.

- Це люди, які хочуть певним чином діяти. За їх уявленнями, вони захищають країну від засилля чужинців, - коментує експерт Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін. За його словами, у різних містах є райони, де модно бути скінхедом, «бонхедом» і певною мірою брати участь у нетолерантній діяльності, починаючи від образ людей, зовнішність яких неслов’янська, і закінчуючи побиттями та вбивствами.

Найчастіше насилля спрямоване проти іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів, бізнесменів, туристів. Жертвами нападів стали і кілька працівників посольств та представництва ООН, а також члени їхніх родин.

Найактивнішими та найагресивнішими експерти вважають ультраправі групи з числа так званого руху «Біла Влада - Скінхед Спектрум», українську філію світової екстремістської мережі «Кров і Честь», воєнізовану неонацистську секту «Світова Церква Творця Рутенія». Їх об`єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка базується на принципах установлення переваги над особами інших рас і національностей.

Коли б’ють мігранта, коли б’ють ортодоксального єврея - це не вважається у нас злочином на національному ґрунті, у нас це є дрібним хуліганством, - обурюється регіонал Вадим Колесніченко. - За три роки ми так і не змогли знайти в МВС документів, які підтверджували хоч одну доведену кримінальну справу до кінця, яка б стосувалася злочину на національному ґрунті. Тому що це невигідно, небажано. А в цей час міжнародна правозахисна громадськість з дня в день б’є на сполох і рекомендує нашій державі змінити етнонаціональну політику. Однак нічого не міняється.

Бютівець Андрій Шкіль вважає, що ксенофобія і антисемітизм найбільше заважають патріотичному розвитку України.

- Одна справа любити свою країну, свою матір, а інша справа – не любити інші. Ось ті, хто не любить, найбільше заважають тим, хто люблять.

- Держава повинна мати свою етно-національну політику, таку ж, як і соціальну. Якщо соціальна згладжує якісь соціальні проекти, національна повинна боротися з проявами ксенофобії, антисемітизму, неофашизму. У нас немає чітко прописаних законів і виконання цих законів, - заявив Фельдман.

Отже, факти свідчать самі за себе – ксенофобія в Україні є. Але це не означає, що вона носить масовий і загрозливий характер. Острах чужого і невідомого притаманній людській натурі, але коли він не проявляється в агресивній формі.

В сучасній Україні ксенофобія підживлюється складними політичними стосунками, коли під час інформаційних війн з дня на день преса все чіткіше вимальовує образ “ворога”. Вона стає і політичною технологією, особливо напередодні виборчої кампанії. За словами самих політиків, державі не слід ховати голову в пісок, ніби-то проблеми не існує, а намагатися розв’язати її якнайшвидше, поки вона не набула загрозливих масштабів.
http://human-rights.unian.net/ukr/detail/192499

[Гонта]

За національною ознакою. Ксенофобія в Україні

До восьми років тюрми загрожує тим, хто вчинятиме злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Відповідні зміни до Кримінального кодексу ухвалила Верховна Рада. Раніше стаття 161Кодексу передбачала за це до п'яти років тюрми. Чи борються з проявами расизму і ксенофобії в Україні? І які масштаби цього явища?

Офіційні масштаби

Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявляв торік, що угруповання так званих скінхедів діяли у шістьох регіонах України: Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Чернігові й Криму. Загалом міліція нараховувала в країні близько 500 скінхедів віком від 14 до 27 років. Водночас у міліції запевняють, що спалаху злочинності з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості в Україні немає.

Це стосується і столиці, переконує керівник відділу зв’язків із громадськістю київської міліції Володимир Поліщук. «Минулого року в нас було близько 10 таких тяжких злочинів. Приблизно така сама статистика залишається і зараз», – запевнив він.

Кримська ж міліція на початку жовтня повідомляла про затримання групи скінхедів, які підозрюються у низці важких злочинів. Раніше правоохоронці взагалі заперечували існування скінхедського руху на півострові. А цього разу увага акцентувалася на належності підозрюваних саме до цієї молодіжної субкультури. Але вже за кілька днів після оприлюднення цієї інформації адвокати й батьки затриманих спростували скінхедівський слід і повідомили, що серед підозрюваних молодих людей є й кримські татари. Тепер міліція не коментує цей випадок, розповідає місцевий кореспондент Радіо Свобода Володимир Притула. «Експерти стверджують, що усе ж радикальні націоналістичні і расистські молодіжні рухи, в тому числі скінхеди, в Криму існують. Як і високий рівень ксенофобії в кримському суспільстві. Чи не тому повідомлення про факти вандалізму на мусульманських та іудейських цвинтарях в автономії на шпальтах кримської преси досить часті. Водночас, відомий лише один випадок, коли підозрювані в таких актах вандалізму були затримані – ними виявилися «казакі» з проросійської «казачої сотні «Соболь».

Незапротокольовані порушення

За останні п’ять років в Україні дійсно розвилися різні молодіжні неформальні групи з агресивними діями на ґрунті расової й національної ворожнечі. Це констатує Харківська правозахисна група. Виконавчий директор Української Гельсінкської спілки Володимир Яворський підтверджує, що активність таких груп зросла. Однак це зростання є незначним. Якщо ж говорити не про насильницькі дії, а про обмеження прав людей іншої раси й національності взагалі, то такі випадки можна зустріти доволі часто. «Це обмеження в правах або дискримінація в суспільстві. Коли людям відмовляють у послугах, з ними не розмовляють на вулиці, їх відмовляється везти водій таксі, їм не продають якісь товари чи не дають в оренду квартири. Це дрібні правопорушення, проти яких нічого не можна зробити, бо законодавством це прямо не заборонено», – пояснює правозахисник.

Ліванець Валід, майбутній дипломат, 5 років мешкає в Києві і вважає українців добрими й приязними людьми. Однак Валід не раз відчував вороже до себе ставлення, проте лише з боку чоловіків. «Мені не доводилося спілкуватися з українськими чоловіками якось так нормально, доброзичливо. При тому, що я їм нічого поганого не робив, але відчуваю до себе якесь упереджене ставлення. Дівчата тутешні – повна протилежність, але ж від чоловіків суцільний негатив – на дискотеках, в кафе, скрізь», – говорить студент.

Українські правоохоронці іноді намагаються домогтися м’якшого покарання для злочинців, які скоїли напади на людей інших національностей, заявив ініціатор законопроекту щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, народний депутат Тарас Чорновіл. «Тепер внесена конкретна мотивація. Люди, які вчинили ті злочини, і так за нинішнім Законом мали відповідати. Але дуже часто слідство і суди старалися визначити їм мінімальну відповідальність. Тепер мінімумом вони не відбудуться. Відповідальність має наступати, і вона повинна мати адекватний до складності злочину характер».

Керований хаос

У Росії з січня по вересень цього року на ґрунті національної нетерпимості було скоєно близько двох сотень злочинів, 59 людей загинули – такі дані Московського бюро з прав людини. Ксенофобія, як явище, характерне для багатонаціональних суспільств, де кожен з етносів має свою історію, релігію і культуру, вважає російський політолог Андрій Окара. Однак, на його думку, доволі часто ксенофобські настрої підігріваються самою ж владою. «Російські скінхеди в цілому в суспільстві непопулярні. Це досить агресивна молодіжна структура. На противагу їм існують так звані антифа. І першими, і другими намагаються керувати з навколовладних кіл, вони виникають не самі. Є різні стратегії, як використовувати керований хаос у різних сценаріях», – розповідає політолог.

Як зауважують правозахисники, розвитку ксенофобії сприяють деякі політики. І справа не лише в екстремістах, які закликають боротися із «засиллям іноземців» в Україні. Підкидають хмизу у вогонь також ті діячі, які полюбляють ліпити образ ворога серед опонентів. Все це може виливатися в озлоблення і, як наслідок, нетерпимість до будь-чого «чужого» й незнайомого.

Наскільки гострою для Україні є проблема ксенофобії?

Костянтин, столяр: Я не помічав. Лише з преси чув, а так не спостерігав такого.

Жанна, економіст: У Києві, здається, ніхто нікого не ображав останнім часом. Узагалі українці – дуже спокійна нація. Якби це було, ми б чули про це постійно, так, як у Москві, наприклад.

Андрій, приватний підприємець: Я думаю, що ксенофобія є. Але це не найактуальніша проблема зараз.

Людмила, рекламіст: Мені здається, що українці толерантні й лояльні. Не думаю, що ксенофобія у нас поширена.

Андрій, безробітний: Думаю, десь є. Це дуже страшно, навіть думати про це не хочеться.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1874178.html

[Орей]

Есть у группы Сейтар песня в тему, "Проти!" называется.

[Гонта]

НГ: В Україні зростають ксенофобські настрої

Україна збирається посилити міграційне законодавство, пише журналіст Независимой газеты Тетяна Івженко.

Віце-прем'єр, міністр соціальної політики Сергій Тігіпко днями заявив про необхідність підвищити адміністративну відповідальність підприємств, які наймають на роботу нелегалів. "Потрібно бити гривнею, серйозними штрафами", - пояснив він. Експерти зазначають, що тільки економічні заходи впливу з боку держави ускладнять іншу проблему: зростання ксенофобії в суспільстві.

Україна - єдина в Європі країна, яка не має державної концепції протидії нелегальної міграції і не створила навіть спеціальний держорган, який займався б цією проблемою. Зараз вона перебуває в полі відповідальності МВС. Міліція щорічно затримує 3-5 тис. нелегальних мігрантів. Ті платять адміністративні штрафи.

Потім найчастіше роздобувають довідку про поданий запит щодо політичного притулку, яка захищає нелегала від депортації і одночасно дозволяє йому вільно пересуватися територією України декілька місяців. Найчастіше сліди затриманих губляться.

Між тим, як свідчать дані ООН, потік нелегалів в Україну за останнє десятиліття збільшився приблизно в 20 разів. Якщо раніше країну розглядали як тимчасовий притулок перед кидком у ЄС чи Росію, то в останні роки багато приїжджих осідають в Україні. ООН вважає, що зараз у країні проживають близько 7 млн. нелегальних мігрантів.

Проблема ускладнилася при президенті Вікторі Ющенку, який погодився підписати Угоду про реадмісію між Україно та ЄС. Згідно з документом українська сторона зобов'язалася з початку минулого року приймати назад усіх громадян, які нелегально потрапили до Євросоюзу з української території.

На сьогодні ситуація заморожена: офіційному Києву вдалося переконати ЄС відкласти процес масової реадмісії до 2012 року, коли, як раніше планувалося, в країні буде створена міграційна служба. Правозахисники сподіваються, що з цього моменту вдасться навести лад хоча б у статистиці. Адже зараз Держкомстат фіксує тільки кількість іноземних громадян, які за рік відвідали країну. У минулому році їх кількість перевищила 21 млн. Експерти вважають, що з наближенням Євро-2012 число осіб, що в'їжджають буде збільшуватися. Скільки з них захочуть повернутися на батьківщину, а хто загубиться в Україні - ніхто не знає.

Про те, що в сформованих умовах Україна стрімко перетворюється на сіру зону нелегальної міграції, в минулому році заявила Верховна Рада, яка розробила кілька законопроектів, які посилять законодавство в цій сфері. Один з них був прийнятий на початку поточного року, однак президент Віктор Янукович не підписав його, відправивши на доопрацювання. Депутат Юрій Кармазін пояснив, що проблема з кожним роком стає все складнішою, адже в Україні, як раніше в РФ, з'являються мікрорайони-земляцтва, значна частина яких зайнята не просто в нелегальному, але в кримінальному бізнесі.

Віце-прем'єр Тігіпко підтвердив, що в перспективі країну чекають колосальні проблеми. Він вважає, що у вирішенні питання слід вивчити досвід Словаччини, яка розробила план боротьби з тіньовими зарплатами і нелегальним працевлаштуванням. Депутат Кармазін раніше погоджувався з тим, що проблема має економічне коріння: нелегальні мігранти збільшують рівень безробіття, користуються всіма соціальними благами, але не платять податки. Він зазначав, що саме цей факт породжує ворожість у суспільстві, а тому на проблему потрібно дивитися ширше - держава повинна розробити цілісну політику щодо міграційних процесів.

Поки спеціальної програми немає, в суспільстві зростає рівень нетерпимого ставлення до приїжджих. Експерт Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін нещодавно заявив, що в Україні, яка славилася толерантністю, з'явилися групи скінхедів. Міліцейська статистика свідчить, що протистояння посилюється: у 2006 році було зареєстровано 16 випадків нападів на іноземців, в 2007-му - 88 постраждалих, через рік - ще 85, у позаминулому році - близько 40 випадків. Втім, ці показники досить умовні, адже найчастіше випадки ксенофобії класифікуються як побутові бійки, окремої статистики немає. Але соціологічні опитування свідчать про тривожну тенденцію: за даними Інституту Горшеніна, понад 60% українців вважають реальною небезпекою виникнення міжнаціональних конфліктів у країні. Інші опитування свідчать, що від 200 до 400 тис. українців не просто побоюються конфліктів або розділяють позиції скінхедів, але готові особисто боротися з нелегальною міграцією, поповнюючи ряди настільки ж незаконних об'єднань та організацій.

Побоювання підтверджуються інформаційною хронікою: у минулому році в Києві були влаштовані підпали на декількох ринках, де торгують в основному мігранти з Китаю та В'єтнаму. Громада ромів повідомила про напад на табір в околицях української столиці. Влітку кримський Джанкой ледь не став гарячою точкою України через вбивство п'ятирічного хлопчика, в якому був звинувачений кримський татарин. Місцевій владі і керівництву Меджлісу кримсько-татарського народу з величезними труднощами вдалося заспокоїти місцевих мешканців, довівши, що національність у даному випадку не мала значення.

А 1 січня 2011 року український ЗМІ передавали тривожні зведення з Нікополя, де масова бійка, що закінчилася загибеллю двох людей, переросла у протистояння слов'янської частини міста з вихідцями з Кавказу. Владі вдалося погасити і цю пожежу, але де вона спалахне наступного разу - ніхто не знає.

На Заході України наростає протест проти перетворення регіону на відстійник для нелегальних мігрантів. Два роки тому мешканці міста Мукачева домоглися ліквідації табору для нелегальних мігрантів. У цьому році вийшли на акції протесту мешканці прикордонного Чопа, що вимагають, щоб влада відмовилася від ідеї будівництва нового пункту для тимчасового утримання нелегалів. Українці все частіше сприймають приїжджих навіть не як конкурентів або нахлібників, а як потенційну загрозу.

У країні з'явився новий рух проти нелегальної імміграції. Його лідер Ярослав Дунаєв в одному з інтерв'ю детально розповів, які нелегальні земляцтва в якому вигляді кримінального бізнесу задіяні. Він вважає ситуацію однією з головних загроз національній безпеці держави і пропонує владі в міграційній політиці відмовитися від першочергового завдання захисту нацменшин, а ставити на перше місце інтереси своїх громадян. "Потрібна продумана політика, яка повинна спочатку визначити - хто нам насправді потрібен? Безграмотний погонич ослів, який буде займатися продажем травички через відсутність іншої спеціальності, чи висококласний інженер, IT-спеціаліст? Канібал з Центральної Африки чи бізнесмен, який хоче вкласти кошти в розвиток промисловості?" - зазначив він.
http://novynar.com.ua/worldabus/155889