Євшан
06.06.2011, 14:51
Створення загрози
Ще один прийом «стратегічного» характеру, який впливає на емоції масової аудиторії. Його головна мета – будь-яким способом заставити нас боятись. Деморалізовані та залякані люди роблять або хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні. Частіше за все технологія наступна. Ілюзорна або реально існуюча небезпека якого-небудь явища (наприклад тероризму) багатократно посилюється та доводиться до абсурду. ЗМІ влаштовують істерію з приводу чергової «глобальної загрози», викликаючи у людей масовий жах з метою створення сприятливих умов для маніпуляції масовою свідомістю – в першу чергу, в політичних цілях. Наприклад, для приведення до влади «крутого» полковника, обіцяю чого замочити всіх покидьків в сортирі…
Ця технологія давно та успішно використовується західною пропагандою. Якщо раніше в якості опудала для благополучної західної людини виступала «радянська загроза» - тамтешня пропаганда та мас-культура змальовували страшних бородатих руських з червоними зірками на шапках-ушанках, які хлистали горілку прямо з горла, - то зараз ця роль покладена на знову-ж таки бородатих «ісламських терористів» в чалмах. Змінюються часи та люди, але пропагандистська технологія «створення глобальної загрози» залишається незмінною. Вона – важливий засіб гуртування людей навколо влади. До смерті заляканий черговим «ворогом всього цивілізованого світу», народ починає, як маленьке щеня, тулитись до чобіт своїх правителів – помилуйте нас грішних та спасіть… Тому під прикриттям чергової страшної загрози (будь то бородатий У. Бен-Ладен, антиглобалісти або астероїд, що загрожує зіштовхнутись з Землею) можновладцям дуже зручно робити свої справи та відволікати увагу суспільства від актуальних політичних проблем. Віртуальний світ (наприклад війна в Чечні або Авганістані), створений ЗМІ, стає пересічній людині значно ближче і важливіше, ніж безробіття або корупція правлячої верхівки у власній країні. В цьому дана технологія співзвучна з пропагандистським прийомом Відвернення уваги. Створення загрози – одне з найбільш сильних засобів маніпуляції свідомістю та відвернення уваги суспільства від махінацій верхівки.
«Переорієнтування агресії – це найбільш простий та найбільш надійний засіб знешкодити її. Вона удовольняється ерзац-об’єктами легше, ніж більшість інших інстинктів, та знаходить в них повне задоволення» (Конрад Лоренс, «Агресія»)
Це також – ефективний засіб акумулювати негативну енергію суспільного незадоволення та переключати її на «безпечні» або вигідні цілі. В соціальній психології метаморфози подібного роду нерідко визначаються як «пошук цапа-відбувайла».
«Сьогодні опудало ворога все ще є дуже сильним засобом демагогів для створення єдності та відчуття належності» Конрад Лоренс.
«Patriotism versus terrorism» (Патріотизм проти тероризму) – найбільш популярне пропагандистське гасло в США після терактів в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року. Страх тероризму, психологічний шок після терактів та вибух патріотичних відчуттів американців були активно використані для впровадження в масову свідомість «образу ворога». При цьому об’єктами практичного застосування патріотизму стали не тільки безпосередні винуватці терактів, але і всі «незручні» для Сполучених Штатів політичні режими. Теперішні «антитерористичні операції» нерідко скеровуються проти регіональних рухів, які виступають проти засилля транснаціональних корпорацій або відкидають принцип світової гегемонії США. Так що, якщо ви, не дай Боже, відкидаєте диктат «країни рівних можливостей» на світовій арені, у вас сьогодні є всі шанси бути «призначеним» у терористи…
При цьому людей постійно заганяють у звужене сприйняття. Пропонуються прості ярлики та безхитрісні формули. Наприклад, достатньо вимовити заклинання – «боротьба з тероризмом» - і вже нічого не треба аналізувати, пояснювати народу. Все стає зрозумілим «само собою». Зовсім безглузде словосполучення «міжнародний тероризм» сьогодні стало універсальним аргументом, своєрідною індульгенцією, за допомогою якої «благословляються» будь-які політичні розбори. Хто контроль над нафтовими родовищами встановлює, хто утихомирює бунтівні республіки, хто під шумок позбувається своїх політичних супротивників… Звичайно, все під гаслом «боротьби з міжнародним тероризмом».
Створення загрози дуже часто практикується під час виборчих кампаній. Це – наріжний камінь сучасних політтехнологій. Соціологічні дослідження показують, що найбільш численна частина електорату нікого з кандидатів не вважає достойним високого державного посту. Але, так як вибирати зазвичай доводиться між поганим та дуже поганим, при необхідності вибирати з двох малопридатних, люди схильні вибирати менше зло. Звідси вивід: опонента треба вибирати свідомо гірше та «страшніше» за себе. Тут головне – довести виборцям, що у випадку приходу до влади вашого супротивника життя обов’язково погіршиться, у випадку вашої перемоги – як мінімум залишиться такою ж. Тому, як писав один німецький політик – вибір ворога, це занадто відповідальна процедура, щоб довіряти її випадку… Як завжди, найкращі можливості для цього є у державних структур. Контролюючи держапарат та ЗМІ, кандидат «від влади» має більші можливості маніпулювання електоратом. Вони не тільки роблять його фаворитом, але й дозволяють вибирати собі найбільш зручного противника.
Так в Україні модою стало лякати людей загрозою «помаранчевого реваншу». З нафталіну витягуються політичні трупи Ющенка та Тимошенко. В цей же час докладаються всі зусилля, для того щоб нейтралізувати справжніх суперників, а старе, поїдене міллю опудало виставити в якості найбільш реального опонента. Якщо вибори мають декілька етапів, це досягається шляхом виводу у вирішальний тур кандидата від влади та явно «непрохідного» представника псевдо опозиції. При цьому весь час говориться про те, що «наш кандидат» (зазвичай це діючий голова держави) – це найбільш слушна альтернатива «вічно вчорашнім» і у нього є позитивний досвід керування державою. За допомогою новин та публіцистичних програм його показують як досвідченого управлінця, турботливого керманича держави, який приділяє увагу багатьом сферам життя суспільства.
Іноді можновладці переграють самих себе. Так під час президентської кампанії 2010 року в Україні, Тимошенко доклала всіх зусиль, щоб її опонентом у другому турі виборів був саме Янукович, а не Тигіпко чи Яценюк. Вона ясно розуміла, що Януковича органічно не сприймає половина населення України, і їй легко буде видати себе як єдину альтернативу. Чого вона недооцінила – так це рівня недовіри населення до самої себе. Як результат, виборці віддали свої голоси за найменше зло, але не на користь Тимошенко. Більш того, за кермом України стала людина, яку троє з чотирьох українців не хотіли бачити президентом.
Соціальне схвалення
«А зараз – рекламна пауза!» Ця сакраментальна фраза всім нам добре відома. Ведучі розважальних шоу зазвичай проголошують нею початок чергового рекламного роліку, який перериває телепрограму. Можливо, ви звернули увагу, що проголошення вищезгаданого заклинання постійно супроводжується «реакцією залу»: тривалими оплесками та схвальними вигуками присутньої в студії публіки. Для чого це робиться? Просто телевізійним босам добре відомі результати соціально-психологічних досліджень. Приголомшливі оплески та вітальні вигуки використовуються в якості соціального схвалення. Це сигнал, який говорить нам: «Усі згодні з цим повідомленням, і тобі слід вчинити теж саме!». Це один з засобів «вимкнення» психологічного захисту у людини, яка сприймає рекламне повідомлення. Таким чином намагаються мінімізувати наше подразнення від того, що цікава телепрограма переривається тупими (іноді) та примітивними (частіше за все) рекламними роліками.
Соціальне схвалення – один з психологічних автопілотів, якими нас надмірно забезпечила мати-природа. Згідно з цим принципом ми визначаємо, що є хорошим та вірним, спостерігаючи, що вважають хорошим та вірним інші люди. Дії тих, хто нас оточує, багато в чому обумовлюють наш погляд та поведінку. Коли багато людей роблять одне й те ж, ми готові припустити, що, можливо, вони знають дещо таке, чого не знаємо ми. А значить, слід скоріше приєднатись до більшості, щоб не пошитись у дурні. Головну роль в нашому мисленні починає відігравати стадний менталітет. Тут і приховується психологічна пастка.
Подібна техніка використовується з давніх-давен продавцями чудодійних ліків та різними «цілителями», які підсаджують в аудиторію закликальників, що вдають, ніби вилікувались від хвороб, та співають дифірамби на адресу «спасителів». Політики проводять публічні виступи, залучаючи до участі у передвиборчих мітингах так звані «групи підтримки». Такі групи завжди розташовуються біля трибуни та вітають свого патрона гучними оплесками та схвальними вигуками. Телевізійні продюсери вставляють у свої комерційні шоу записані на плівку сміх та оплески (фонограми сміху примушують телеаудиторію сміятись частіше та довше, навіть якщо гумор самої низькопробної якості). Рекламодавці наймають акторів, щоб ті грали ролі простих людей, які розхвалюють той чи інший продукт, зображують великий попит на товар який треба просунути (рекламний ролік, де домогосподарки жорстоко деруться за володіння останньою упаковкою «ексклюзивного» прального порошку та ін..). До речі, під час зйомок гумористичних телепередач та новорічних «голубих вогників» гості студії також сміються та аплодують не по справжньому, а просто на камеру. А потім їх крупні плани монтують як реакцію на виступ колег.
Подібні ситуації можуть створити враження, що більшість людей діє таким чином, яким хочуть примусити діяти вас. У всіх вищезгаданих випадках кидається в очі відкритий характер шахрайства. Організатори зазвичай навіть не вважають за потрібне приховувати це. Психологічний автоматизм соціального схвалення дуже стійкий, він настільки глибоко сидить в нас, що працює навіть тоді, коли ми добре усвідомлюємо сам факт пропагандистської маніпуляції. Психолог Роджер Фюлер встановив, що фонограма сміху примушує більшість людей сміятись навіть тоді, коли вони знають, що сміх штучний, змодельований на комп’ютері.
Варіантом соціального схвалення виступає так зване рейтингування – публікація псевдо соціологічних рейтингів з метою переконати нас, що окремого політика або виборчий блок «любить» більшість населення країни та збирається за нього голосувати.
Протилежним соціальному схваленню є пропагандистський прийом соціального несхвалення. Він використовується для створення ілюзії осудження дій тих чи інших суб’єктів зі сторони суспільної думки. Реалізується, наприклад, підбором негативних висловлювань «лідерів погляду», представників різних верств населення, «простих людей з вулиці», відповідних даних соціологічних опитувань та ін..
Злиття пропозицій
Метод «злиття пропозицій» призначений для обходу критичності сприйняття пропагандистського повідомлення. Він створює один смисловий ряд з декількох, не зв’язаних між собою, інформацій. Всі ці інформації окремо є правдою, але їх поєднання в результаті дає хибне уявлення про подію. Тобто, це ще один приклад використовування псевдо соціологічних причино-наслідкових зв’язків, доповнених «фактографічною пропагандою».
Повідомлення CNN під час війни в Югославії (початок 1990 років): «Другий день між сербами та албанцями відбувається перестрілка. За деякими даними, у сербів на озброєнні є важкі міномети. Одна з випущених мін потрапила у будівлю дитячої лікарні. Загинуло двоє маленьких дітей». Вся ця інформація подається злито, як єдине повідомлення. Кожна нормальна людина в результаті приходить до висновку, що серби з мінометів обстріляли дитячу лікарню і, як наслідок, загинули діти. Обурена світова спільнота засуджує звірства сербської сторони. Через декілька днів з’ясовується, що перестрілка справді була, але мінометів у сербів нема, міна випущена з мусульманських позицій, а діти загинули від снайперських пострілів з хорватської території. Але вже пізно – пропагандистська вигадка вдало підкинута спільноті.
На техніці злитих пропозицій збудовано багато рекламних та передвиборчих гасел. Часто вони містять в собі і додатковий директивний компонент. «Зараз ви дивитесь в наші очі, тому зможете проголосувати за нас», - передвиборча телереклама. «Ви можете стати в житті переможцем. За вашою шкірою повинен бути надійний догляд» (реклама чоловічого одеколону). Дві ніяк не зв’язані між собою події об’єднуються в єдине ціле та сприймаються одержувачем інформації як причино-наслідкова послідовність.
Випереджувальний удар
Частіше за все представляє собою випереджувальний викид негативної інформації. Його завдання – викликати реакцію супротивника завчасно і в більш вигідному для себе контексті. Цей прийом нерідко використовують владні структури, щоб нейтралізувати критику майбутніх непопулярних рішень. В даному випадку влада сама організовує «випадковий» витік негативної інформації, щоб стимулювати прояви суспільного обурення. Це робиться для того, щоб заздалегідь «випустити пар» у всіх незадоволених. До початку «Дня Х» костер народного гніву вже встигне згаснути. До моменту прийняття відповідного рішення люди втомляться протестувати та сприймуть дії влади дуже в’яло.
Під час виборів прикладом такого роду є упереджу вальна публікація компромату, відносно безпечного для контекстного кандидату. Таким чином задовольняється потреба електорату в «клубничці». Мета – знизити існуючий інтерес виборців до інформації такого роду. Наступні публікації більш гострих матеріалів, які, можливо, будуть ініційовані політичними противниками, вже не викликають великої уваги – виборець наївся «чорнухою» і більше не реагує на неї…
Отруйний сандвіч
Цей пропагандистський прийом активно використовує можливості психологічного впливу за рахунок структуризації тексту. Завжди краще не брехати, а домогтися, щоб людина не помітила «непотрібної» правди.
Комунікатор дає позитивне повідомлення між негативною передмовою та негативним висновком. При наявності особливих здібностей та досвіду комунікатора, позитивне повідомлення ніби зникає від уваги аудиторії.
Дуже вдалий прийом, який активно використовується ЗМІ, що претендують не «об’єктивне висвітлення подій» та намагаються створити собі імідж в стилі «тільки факти, нічого крім фактів». При такому структуруванні подій об’єктивність формально дотримана, але ефект «непотрібних» повідомлень знижений.
Зворотнім до попереднього є так званий «цукровий сандвіч». Негативне повідомлення маскується позитивним вступом та позитивним висновком.
Ще один прийом «стратегічного» характеру, який впливає на емоції масової аудиторії. Його головна мета – будь-яким способом заставити нас боятись. Деморалізовані та залякані люди роблять або хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні. Частіше за все технологія наступна. Ілюзорна або реально існуюча небезпека якого-небудь явища (наприклад тероризму) багатократно посилюється та доводиться до абсурду. ЗМІ влаштовують істерію з приводу чергової «глобальної загрози», викликаючи у людей масовий жах з метою створення сприятливих умов для маніпуляції масовою свідомістю – в першу чергу, в політичних цілях. Наприклад, для приведення до влади «крутого» полковника, обіцяю чого замочити всіх покидьків в сортирі…
Ця технологія давно та успішно використовується західною пропагандою. Якщо раніше в якості опудала для благополучної західної людини виступала «радянська загроза» - тамтешня пропаганда та мас-культура змальовували страшних бородатих руських з червоними зірками на шапках-ушанках, які хлистали горілку прямо з горла, - то зараз ця роль покладена на знову-ж таки бородатих «ісламських терористів» в чалмах. Змінюються часи та люди, але пропагандистська технологія «створення глобальної загрози» залишається незмінною. Вона – важливий засіб гуртування людей навколо влади. До смерті заляканий черговим «ворогом всього цивілізованого світу», народ починає, як маленьке щеня, тулитись до чобіт своїх правителів – помилуйте нас грішних та спасіть… Тому під прикриттям чергової страшної загрози (будь то бородатий У. Бен-Ладен, антиглобалісти або астероїд, що загрожує зіштовхнутись з Землею) можновладцям дуже зручно робити свої справи та відволікати увагу суспільства від актуальних політичних проблем. Віртуальний світ (наприклад війна в Чечні або Авганістані), створений ЗМІ, стає пересічній людині значно ближче і важливіше, ніж безробіття або корупція правлячої верхівки у власній країні. В цьому дана технологія співзвучна з пропагандистським прийомом Відвернення уваги. Створення загрози – одне з найбільш сильних засобів маніпуляції свідомістю та відвернення уваги суспільства від махінацій верхівки.
«Переорієнтування агресії – це найбільш простий та найбільш надійний засіб знешкодити її. Вона удовольняється ерзац-об’єктами легше, ніж більшість інших інстинктів, та знаходить в них повне задоволення» (Конрад Лоренс, «Агресія»)
Це також – ефективний засіб акумулювати негативну енергію суспільного незадоволення та переключати її на «безпечні» або вигідні цілі. В соціальній психології метаморфози подібного роду нерідко визначаються як «пошук цапа-відбувайла».
«Сьогодні опудало ворога все ще є дуже сильним засобом демагогів для створення єдності та відчуття належності» Конрад Лоренс.
«Patriotism versus terrorism» (Патріотизм проти тероризму) – найбільш популярне пропагандистське гасло в США після терактів в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року. Страх тероризму, психологічний шок після терактів та вибух патріотичних відчуттів американців були активно використані для впровадження в масову свідомість «образу ворога». При цьому об’єктами практичного застосування патріотизму стали не тільки безпосередні винуватці терактів, але і всі «незручні» для Сполучених Штатів політичні режими. Теперішні «антитерористичні операції» нерідко скеровуються проти регіональних рухів, які виступають проти засилля транснаціональних корпорацій або відкидають принцип світової гегемонії США. Так що, якщо ви, не дай Боже, відкидаєте диктат «країни рівних можливостей» на світовій арені, у вас сьогодні є всі шанси бути «призначеним» у терористи…
При цьому людей постійно заганяють у звужене сприйняття. Пропонуються прості ярлики та безхитрісні формули. Наприклад, достатньо вимовити заклинання – «боротьба з тероризмом» - і вже нічого не треба аналізувати, пояснювати народу. Все стає зрозумілим «само собою». Зовсім безглузде словосполучення «міжнародний тероризм» сьогодні стало універсальним аргументом, своєрідною індульгенцією, за допомогою якої «благословляються» будь-які політичні розбори. Хто контроль над нафтовими родовищами встановлює, хто утихомирює бунтівні республіки, хто під шумок позбувається своїх політичних супротивників… Звичайно, все під гаслом «боротьби з міжнародним тероризмом».
Створення загрози дуже часто практикується під час виборчих кампаній. Це – наріжний камінь сучасних політтехнологій. Соціологічні дослідження показують, що найбільш численна частина електорату нікого з кандидатів не вважає достойним високого державного посту. Але, так як вибирати зазвичай доводиться між поганим та дуже поганим, при необхідності вибирати з двох малопридатних, люди схильні вибирати менше зло. Звідси вивід: опонента треба вибирати свідомо гірше та «страшніше» за себе. Тут головне – довести виборцям, що у випадку приходу до влади вашого супротивника життя обов’язково погіршиться, у випадку вашої перемоги – як мінімум залишиться такою ж. Тому, як писав один німецький політик – вибір ворога, це занадто відповідальна процедура, щоб довіряти її випадку… Як завжди, найкращі можливості для цього є у державних структур. Контролюючи держапарат та ЗМІ, кандидат «від влади» має більші можливості маніпулювання електоратом. Вони не тільки роблять його фаворитом, але й дозволяють вибирати собі найбільш зручного противника.
Так в Україні модою стало лякати людей загрозою «помаранчевого реваншу». З нафталіну витягуються політичні трупи Ющенка та Тимошенко. В цей же час докладаються всі зусилля, для того щоб нейтралізувати справжніх суперників, а старе, поїдене міллю опудало виставити в якості найбільш реального опонента. Якщо вибори мають декілька етапів, це досягається шляхом виводу у вирішальний тур кандидата від влади та явно «непрохідного» представника псевдо опозиції. При цьому весь час говориться про те, що «наш кандидат» (зазвичай це діючий голова держави) – це найбільш слушна альтернатива «вічно вчорашнім» і у нього є позитивний досвід керування державою. За допомогою новин та публіцистичних програм його показують як досвідченого управлінця, турботливого керманича держави, який приділяє увагу багатьом сферам життя суспільства.
Іноді можновладці переграють самих себе. Так під час президентської кампанії 2010 року в Україні, Тимошенко доклала всіх зусиль, щоб її опонентом у другому турі виборів був саме Янукович, а не Тигіпко чи Яценюк. Вона ясно розуміла, що Януковича органічно не сприймає половина населення України, і їй легко буде видати себе як єдину альтернативу. Чого вона недооцінила – так це рівня недовіри населення до самої себе. Як результат, виборці віддали свої голоси за найменше зло, але не на користь Тимошенко. Більш того, за кермом України стала людина, яку троє з чотирьох українців не хотіли бачити президентом.
Соціальне схвалення
«А зараз – рекламна пауза!» Ця сакраментальна фраза всім нам добре відома. Ведучі розважальних шоу зазвичай проголошують нею початок чергового рекламного роліку, який перериває телепрограму. Можливо, ви звернули увагу, що проголошення вищезгаданого заклинання постійно супроводжується «реакцією залу»: тривалими оплесками та схвальними вигуками присутньої в студії публіки. Для чого це робиться? Просто телевізійним босам добре відомі результати соціально-психологічних досліджень. Приголомшливі оплески та вітальні вигуки використовуються в якості соціального схвалення. Це сигнал, який говорить нам: «Усі згодні з цим повідомленням, і тобі слід вчинити теж саме!». Це один з засобів «вимкнення» психологічного захисту у людини, яка сприймає рекламне повідомлення. Таким чином намагаються мінімізувати наше подразнення від того, що цікава телепрограма переривається тупими (іноді) та примітивними (частіше за все) рекламними роліками.
Соціальне схвалення – один з психологічних автопілотів, якими нас надмірно забезпечила мати-природа. Згідно з цим принципом ми визначаємо, що є хорошим та вірним, спостерігаючи, що вважають хорошим та вірним інші люди. Дії тих, хто нас оточує, багато в чому обумовлюють наш погляд та поведінку. Коли багато людей роблять одне й те ж, ми готові припустити, що, можливо, вони знають дещо таке, чого не знаємо ми. А значить, слід скоріше приєднатись до більшості, щоб не пошитись у дурні. Головну роль в нашому мисленні починає відігравати стадний менталітет. Тут і приховується психологічна пастка.
Подібна техніка використовується з давніх-давен продавцями чудодійних ліків та різними «цілителями», які підсаджують в аудиторію закликальників, що вдають, ніби вилікувались від хвороб, та співають дифірамби на адресу «спасителів». Політики проводять публічні виступи, залучаючи до участі у передвиборчих мітингах так звані «групи підтримки». Такі групи завжди розташовуються біля трибуни та вітають свого патрона гучними оплесками та схвальними вигуками. Телевізійні продюсери вставляють у свої комерційні шоу записані на плівку сміх та оплески (фонограми сміху примушують телеаудиторію сміятись частіше та довше, навіть якщо гумор самої низькопробної якості). Рекламодавці наймають акторів, щоб ті грали ролі простих людей, які розхвалюють той чи інший продукт, зображують великий попит на товар який треба просунути (рекламний ролік, де домогосподарки жорстоко деруться за володіння останньою упаковкою «ексклюзивного» прального порошку та ін..). До речі, під час зйомок гумористичних телепередач та новорічних «голубих вогників» гості студії також сміються та аплодують не по справжньому, а просто на камеру. А потім їх крупні плани монтують як реакцію на виступ колег.
Подібні ситуації можуть створити враження, що більшість людей діє таким чином, яким хочуть примусити діяти вас. У всіх вищезгаданих випадках кидається в очі відкритий характер шахрайства. Організатори зазвичай навіть не вважають за потрібне приховувати це. Психологічний автоматизм соціального схвалення дуже стійкий, він настільки глибоко сидить в нас, що працює навіть тоді, коли ми добре усвідомлюємо сам факт пропагандистської маніпуляції. Психолог Роджер Фюлер встановив, що фонограма сміху примушує більшість людей сміятись навіть тоді, коли вони знають, що сміх штучний, змодельований на комп’ютері.
Варіантом соціального схвалення виступає так зване рейтингування – публікація псевдо соціологічних рейтингів з метою переконати нас, що окремого політика або виборчий блок «любить» більшість населення країни та збирається за нього голосувати.
Протилежним соціальному схваленню є пропагандистський прийом соціального несхвалення. Він використовується для створення ілюзії осудження дій тих чи інших суб’єктів зі сторони суспільної думки. Реалізується, наприклад, підбором негативних висловлювань «лідерів погляду», представників різних верств населення, «простих людей з вулиці», відповідних даних соціологічних опитувань та ін..
Злиття пропозицій
Метод «злиття пропозицій» призначений для обходу критичності сприйняття пропагандистського повідомлення. Він створює один смисловий ряд з декількох, не зв’язаних між собою, інформацій. Всі ці інформації окремо є правдою, але їх поєднання в результаті дає хибне уявлення про подію. Тобто, це ще один приклад використовування псевдо соціологічних причино-наслідкових зв’язків, доповнених «фактографічною пропагандою».
Повідомлення CNN під час війни в Югославії (початок 1990 років): «Другий день між сербами та албанцями відбувається перестрілка. За деякими даними, у сербів на озброєнні є важкі міномети. Одна з випущених мін потрапила у будівлю дитячої лікарні. Загинуло двоє маленьких дітей». Вся ця інформація подається злито, як єдине повідомлення. Кожна нормальна людина в результаті приходить до висновку, що серби з мінометів обстріляли дитячу лікарню і, як наслідок, загинули діти. Обурена світова спільнота засуджує звірства сербської сторони. Через декілька днів з’ясовується, що перестрілка справді була, але мінометів у сербів нема, міна випущена з мусульманських позицій, а діти загинули від снайперських пострілів з хорватської території. Але вже пізно – пропагандистська вигадка вдало підкинута спільноті.
На техніці злитих пропозицій збудовано багато рекламних та передвиборчих гасел. Часто вони містять в собі і додатковий директивний компонент. «Зараз ви дивитесь в наші очі, тому зможете проголосувати за нас», - передвиборча телереклама. «Ви можете стати в житті переможцем. За вашою шкірою повинен бути надійний догляд» (реклама чоловічого одеколону). Дві ніяк не зв’язані між собою події об’єднуються в єдине ціле та сприймаються одержувачем інформації як причино-наслідкова послідовність.
Випереджувальний удар
Частіше за все представляє собою випереджувальний викид негативної інформації. Його завдання – викликати реакцію супротивника завчасно і в більш вигідному для себе контексті. Цей прийом нерідко використовують владні структури, щоб нейтралізувати критику майбутніх непопулярних рішень. В даному випадку влада сама організовує «випадковий» витік негативної інформації, щоб стимулювати прояви суспільного обурення. Це робиться для того, щоб заздалегідь «випустити пар» у всіх незадоволених. До початку «Дня Х» костер народного гніву вже встигне згаснути. До моменту прийняття відповідного рішення люди втомляться протестувати та сприймуть дії влади дуже в’яло.
Під час виборів прикладом такого роду є упереджу вальна публікація компромату, відносно безпечного для контекстного кандидату. Таким чином задовольняється потреба електорату в «клубничці». Мета – знизити існуючий інтерес виборців до інформації такого роду. Наступні публікації більш гострих матеріалів, які, можливо, будуть ініційовані політичними противниками, вже не викликають великої уваги – виборець наївся «чорнухою» і більше не реагує на неї…
Отруйний сандвіч
Цей пропагандистський прийом активно використовує можливості психологічного впливу за рахунок структуризації тексту. Завжди краще не брехати, а домогтися, щоб людина не помітила «непотрібної» правди.
Комунікатор дає позитивне повідомлення між негативною передмовою та негативним висновком. При наявності особливих здібностей та досвіду комунікатора, позитивне повідомлення ніби зникає від уваги аудиторії.
Дуже вдалий прийом, який активно використовується ЗМІ, що претендують не «об’єктивне висвітлення подій» та намагаються створити собі імідж в стилі «тільки факти, нічого крім фактів». При такому структуруванні подій об’єктивність формально дотримана, але ефект «непотрібних» повідомлень знижений.
Зворотнім до попереднього є так званий «цукровий сандвіч». Негативне повідомлення маскується позитивним вступом та позитивним висновком.