Сьогодні іудеї почнуть святкувати Песах

[Гонта]

Сьогодні іудеї почнуть святкувати Песах

http://s52.radikal.ru/i138/0904/b4/86679cd5f9fa.jpg

Сьогодні, 8 квітня, з заходом сонця юдеї всього світу починають святкувати єврейську Пасху - Песах. Це свято відзначається на честь виходу євреїв з Єгипту - звільненню від 400-річного рабства, народженням єврейського народу, як нації. Як повідомляє regions.ru.

Урочистості з цього приводу тривають 8 днів. Починається він напередодні 15 дня місяця Нісана (кінець березня - початок квітня) за єврейським місячним календарем.

У книзі "Вихід" розповідається, що вихід з Єгипту стався у великий поспіх, і тому тісто, яке євреї взяли з собою, не встигло закваситись. Тому на Пасху належить їсти прісний хліб - мацу, і заборонено їсти квашене. Плоска маца символізує смиренність і скромність. Згідно з єврейським законом, перед святом покладено позбутися всього квасного, що символізує велич і егоїзм. З цією метою за допомогою рабина здійснюється формальний акт продажу квасного.

Головне дійство свята - пасхальна трапеза ("седер"), яка влаштовується в перші два вечори Пасхи. Ця трапеза проходить по встановленому порядку. Вона супроводжується обов'язковою розповіддю про Вихід. Під час седера на столі у правовірних іудеїв присутній ряд страв, що володіють символічним значенням. Гірка трава нагадує про гіркоти рабства, суміш солодких фруктів і горіхів символізує глину, з якої євреї-раби робили цеглини, солона вода уособлює сльози, пролиті євреями в рабстві, варене яйце символізує життєстійкість єврейського народу, куряче горлечко служить нагадуванням про пасхальноі жертви, а кожен з чотирьох обов'язкових келихів вина символізує крок до порятунку.
http://obozrevatel.com/news/2008/4/19/232407.htm


:pig::pig::pig:

[Гонта]

Обряд «Благословення на Сонці»

Обряд можна виконувати лише того дня місяця нісан, коли співпадають три моменти присутні при створенні Сонця Всевишнім: день, час і місце на небі. Такий збіг буває раз на 28 років. Благословення вимовляють вранці, коли сонячний диск вже видно повністю. Обряд проводять за великої кількості людей, в благословенні беруть участь і чоловіки, і жінки, бажано також присутність дітей, навіть найменших. Перед самим благословенням треба випрямити ноги і один раз подивитися на Сонце. З моменту початку вимовлення благословення на сонце більше дивитися не треба. Прийнято надягати новий одяг або використовувати фрукт, який цього року ще не їли.

http://s57.radikal.ru/i155/0904/42/4aafae0bd39c.jpg
Перший заступник голови Київської міської адміністрації Євген Червоненко, праворуч, під час обряду «Благословення на Сонці» («біркат а-хама»), в Києві, в середу, 8 квітня 2009 р.

http://s50.radikal.ru/i128/0904/05/4d73a47d09fa.jpg

http://s60.radikal.ru/i167/0904/bf/51a392e59767.jpg

http://s39.radikal.ru/i084/0904/64/011d83d0b200.jpg

http://s61.radikal.ru/i173/0904/38/776b0e1dac98.jpg
Головний рабин України Моше-Реувен Асман, 2-ий ліворуч, під час обряду «Благословення на Сонці» («біркат а-хама»).

http://s52.radikal.ru/i137/0904/8c/ad01687d2b13.jpg

http://s40.radikal.ru/i090/0904/2e/aef3e14d9d6c.jpg
Головний рабин України Моше-Реувен Асман, праворуч, на передньому плані, та головний рабин Києва та України, Голова Ради рабинів Єврейської Конфедерації України Яків Дов Блайх, ліворуч, під час обряду «Благословення на Сонці» («біркат а-хама»).

http://s48.radikal.ru/i121/0904/fb/9b2088151c42.jpg
Головний рабин України Моше-Реувен Асман, праворуч, на передньому плані, та головний рабин Києва та України, Голова Ради рабинів Єврейської Конфедерації України Яків Дов Блайх під час обряду «Благословення на Сонці» («біркат а-хама»).

http://s40.radikal.ru/i089/0904/ea/28373b19225f.jpg

http://s45.radikal.ru/i108/0904/85/548eda617d9f.jpg

http://i029.radikal.ru/0904/39/3395b1057496.jpg

http://s59.radikal.ru/i165/0904/67/d46e05713a02.jpg

http://s60.radikal.ru/i169/0904/e3/7b6c835d11d3.jpg
Керівник Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабінович під час обряду «Благословення на Сонці» («біркат а-хама»)

http://s46.radikal.ru/i113/0904/ab/9422aabb153a.jpg
Керівник Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабінович під час обряду «Благословення на Сонці» («біркат а-хама»)

http://i035.radikal.ru/0904/f9/320b386bc73f.jpg
http://photo.unian.net/ukr/themes/12288

[Гонта]

«Зехар у шемор» – зберігай і пам’ятай!

Словаччина – Цього року початок єврейського свята Песах – свята Свободи припав на 29 березня. Під час цього свята євреї згадують події, пов’язані зі звільненням із рабства й виходом із єгипетської неволі. Тиждень пізніше, цього разу спільно за Юліанським та Григоріанським календарями, християни святкують Пасху – Воскресіння Ісуса Христа. Обидва празники – юдейська та християнська віра в Бога – за тлумаченням богословів, це звільнення людини від влади сліпої долі, звільнення історії від нестерпного тягаря фаталізму. Свято Песах, це, крім іншого, свідоцтво, як функціонує в народі колективна пам’ять і понад 3300 років після виходу з Єгипту. Вітаючи євреїв-громадян України із цим святом, знов і знов призадумуєшся над феноменом неперервності пам’яті спільноти юдеїв.

Суспільство оцінюють не лише на основі того, як воно планує своє майбутнє, а передусім на основі того, як воно ставиться до свого минулого. Бо пам’ять суспільства, спогади про власне минуле не менш повчальні, ніж його задуми і підготовка щодо майбутнього.

Вчені володіють малою кількістю достовірних письмових документів про історію єврейського народу, його вихід із Єгипту, 40-річну мандрівку пустинею до Обіцяної землі. Збереглися фактично лише біблійні перекази. Проте і з них можна реконструювати минуле старозавітних євреїв, збагнути рушійну силу їхнього самозбереження як народу.

Щосуботи під час єврейських молитовних відправ звучать слова, що їх можна трактувати як заповідь: «зехар у шемор» – «зберігай і пам’ятай». Протягом століть і тисячоліть ця заповідь перетрансформувалася в середовищі євреїв на певний вид «техніки», за допомогою якої вони, розсіяні по всьому світу, зберігаються як народ. Імперативом цієї заповіді є – не забувати перекази предків про вихід із неволі, переказувати їх із покоління до покоління. Дуже промовисто пишеться про це в Біблії: «Тільки бережися та зважай добре, щоб ти не забув усього того, що бачив на власні очі, та й щоб воно кріпко засіло в твоєму серці по всі дні твого життя; ти перекажеш це твоїм синам і синам твоїх синів» (Второзаконня 4,9).

Завдяки обов’язку пам’ятати й передавати збережене в пам’яті наступним поколінням, виробилася серед євреїв культурна пам’ять – синтез усього того, що в середині спільноти циркулює як сенс її існування. Найсуттєвішим для культурної пам’яті є історія згадки, а не історія фактична. Досліджувати й вивчати можна що завгодно, тим більше з історії. Натомість пам’ятати й пригадувати спільноті потрібно лише те, що дає сенс існуванню, що формує суспільство, цементує його єдність, що забезпечує даній спільноті притаманну їй тотожність.

Як не просто було зберігати євреям договір-обітницю дану Богові, які сумніви, зневіра і навіть бунти виникали серед народу під час мандрівки до Обіцяної землі, про це крім Біблії, можна прочитати в геніальній поемі Івана Франка «Мойсей». Розмірковувала над долею Ізраїлю в Єгипті, над його прагненням волі й Леся Українка, зокрема у вірші «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя!». Ще раніше біблійні теми переспівав і Тарас Шевченко. Згадаймо, наприклад, «Псалми Давидові», де представник євреїв клянеться:

І коли тебе забуду, Єрусалиме,
Забвен буду, покинутий,
Рабом на чужині.
Язик мій оніміє,
Висохне лукавий,
Як забуде пом’янути
Тебе наша славо!

Це, власне, свідчить про неабияку притягальну силу досвіду євреїв у творчості українських поетів.

Зрештою, первісним завданням поетів вже у сиву давнину було збереження групової пам’яті. В цьому контексті важливе значення посідає серед українців Тарас Шевченко. В Україні роль давньоеллінських рапсодів (професійних читців і декламаторів), котрі усно поширювали серед народу текст Іліади Гомера, виконували співці-кобзарі.

Варто нагадати, що християнська релігія також апелює до нашої пам’яті, наголошує на потреби передання безсумнівних правд, необхідних для збереження тотожності спільноти з покоління до покоління.

У храмах віруючі під час літургійної відправи повторно слухають прохання священика: «Спаси, Господи, люди твоя і благослови достояніє Твоє». Достояніє, то не лише християнська віра, не лише православний і греко-католицький – один і той самий – східний обряд. Достояніє – спадщина, це все: колективна пам’ять, передусім пам’ять про своїх предків, материнська мова, традиції, звичаї. Мова є головним засобом конструкції необхідної «дійсності» для збереження й життя даної спільноти через елементарне інтерактивне спілкування членів цього суспільства.

Зрештою, слово «віра» (по-єврейськи «емунаг», а по-грецьки «пістіс») – це рівнозначне українському слову «пригадування». Бо все залежить від того, аби не забути те, що передали нам предки, їх свідченням довіряти і переказувати це «твоїм синам і синам твоїх синів», як мовиться у Біблії.

Чому серед нас не вироблено цієї «техніки» збереження і плекання культурної пам’яті?

Відповідь на це запитання потребує окремої й обширної статті. Спробуймо лише вказати на суттєве. Передусім три найважливіші єврейські свята року – «песах», «шавуот» та «суккот» тісно пов’язані з подією виходу народу з єгипетської неволі та обов'язком пригадати собі текст договору (Тору) з Богом. Ці три єврейські свята є релігійно-національні, бо вихід із неволі є, водночас приходом до Обіцяної землі, здобуттям волі та приходом до монотеїзму – до єдиного Бога, з яким народ уклав договір.

Якщо говорити про українське суспільство, то у нас не має понад трьохтисячолітньої історії. Не засвоєно й відповідної «техніки» вироблення культурної пам’яті. Слід пригадати й те, що протягом понад 60 років минулого століття, в умовах комуністичного тоталітаризму, «історія, як пише Джордж Орвел у романі «1984», зупинилася. Існувало лише вічне сьогодення, в якому партія зажди мала рацію.

Протягом тих 60 років відбувалося страхітливе спустошення колективної пам’яті українців. Промовистим свідченням цього – болючий процес відновлення в суспільстві України пам’яті про жахливий Голодомор-геноцид 1932-1933 років.

Три покоління українців жили в просторі, в якому більшовицька тиранія накопичила неймовірну масу відходів від продукції думки й мови (М. Мамардашвілі).

Ця гірка дійсність і нині дається взнаки. Ще й досі стоять пам’ятники ідолу цієї тиранії. «Бастарди Катерини» спорудили їй пам’ятник в Одесі. Хвора і лукава думка вже пропонує спорудити на Кіровоградщині пам’ятник ще одному катові України, соратникові Леніна – Троцькому.

Іноді складається враження, що суспільство України перебуває в стані, про який писала у вже згаданому вірші Леся Українка:

Чи довго ще, о Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1997163.html