КПК

Показати повну версію : Правда о Смутном времени


Крым
01.04.2009, 06:12
В российской и советской историографии уже давно укоренился миф о том, что московские походы Речи Посполитой (т.н. "Смутное время" Московского государства) были организованы и проведены "польскими" или же "польско-литовскими" захватчиками. При этом не просто уменьшают, но вообще игнорируют роль русинов в походах, а тем более не сообщают что как раз ими эти походы и были организованы и проведены. Украинская историография вцелом тоже не исправляет этой ошибки. Уже много написано про участие реестрового и запорожского казачества в московских походах, про кампанию гетмана Сагайдачного. Но эти описания не передают истинной роли русинов в походах. Дело в том, что казачество было лишь одним из сословий русинского общества и только во второй половине 17 века казаки начали претендовать на то, что бы стать выразителями интересов всего народа. А в начале 17 века (время московских походов), волю народа выражала русинская (украинско-белорусская) шляхта, к тому же основу казачества изначально также составляла шляхта. Таким образом невозможно ограничиваться описанием роли казачества, что бы описать роль всего русинского народа, а тем более невозможно это сделать игнорируя роль шляхты, которая в большинстве была православной, а принявшие католичество или протестантизм все равно сохраняли русинское самосознание.

В 1600 - 1601 гг. в Москве пребывало большое посольство Речи Посполитой во главе с русином Львом Сапегой великим канцлером ВКЛ. Есть сведения, что в составе посольства был человек, которого готовили на роль самозванца Дмитрия. Именно Сапегу считают создателем плана, сущность которого состояла в подчинении Московии.

В 1602 г. Григорий Отрепьев (Лжедмитрий I) появился в Киево-Печерской лавре и рассказал о том, что является сыном Ивана Грозного и имеет претензии на престол. По рекомендации православного архимандрита Елисея Плетенецкого самозванец был направлен к православному князю Константину-Василию Острожскому, фактическому властителю Украины, который поддержал планы Лжедмитрия и передал ко двору другого украинского православного князя - Адама Вишневецкого. Сдесь следует процитировать биографию князя Вишневецкого:

"Князь Адам имел репутацию авантюриста, бражника и безумца, но он был известен и как защитник православия. Признание со стороны Вишневецкого имело для Отрепьева неоценимое значение. Покровительство князя Адама сулило самозванцу большие выгоды, поскольку эта семья состояла в дальнем родстве с Иваном Грозным. После того как Вишневецкий признал безродного проходимца "своим" по родству с угасшей царской династией, самозванческая интрига вступила в новую фазу своего развития. Князь Адам представил его своему троюродному брату Константину Константиновичу Вишневецкому, который и стал одним из организаторов похода Дмитрия на Москву. От Адама Вишневецкого Лжедмитрий I получал помощь в приобретении оружия и вербовке наемников-шляхты и казаков. Это вызвало переписку между Адамом Вишневецким и королем Сигизмундом III. После убийства Лжедмитрия I князь Адам помогал "тушинскому вору".

Как видим задумали и начали организацию московского похода исколючительно русины. Только потом князь Вишневецкий привлек к этому делу восточнопольский род Мнишеков, которые находились поуши в долгах и нуждались в военных трофеях, поэтому воевода Ежи Мнишек согласился выдать за самозванца свою дочь Марину.

При помощи князя Адама Вишневецкого, Лжедмитрий посетил Сечь и заручился поддержкой запорожцев, которых в его лагере под Черниговом в 1604 году было 7 тысяч и они составляли основное ядро армии. Позже к нему присоединилось еще 10 тысяч запорожцев. Но даже на первых порах, без запорожцев, основу армии составляли также русины. В самом первом лагере под Львовом было около 1 тысячи украинской шляхты собранной князем Вишневецким и 1,5 тысячи украинских реестровых казаков, а с переходом армии на Левобережную Украину, количество реестровых казаков возрасло еще на 3 тысячи человек. Руководил войсками в походе Констатнин Вишневецкий.

Когда Лжедмитрий I воцарился в Москве, главными его советниками были русины братья Бучинские ("Бучинский - украинская или белорусская фамилия" - В.Даль).

После смерти Отрепьева, появился Лжедмитрий II. И опять нашли его, собрали армию и возглавили поход русины, а не мифические "польские интервенты". В 1607 году в Стародубе армию для похода собирали и возглавляли Ян-Петр Сапега (брат ранее упомянутого Льва Сапеги) с 7,5 тысячами солдат, а так же волынский князь Роман Ружинский (потомок украинского народного героя гетмана Войска Запорожского князя Богдана Ружинского) и еще один русинский шляхтич Александр Лисовский (православная энциклопедия называет его "западно-русский шляхтич герба Еж"). Особенно показательно, что король Сигизмунд III выступал против поддержки Сапегой Лжедмитрия II. То есть это была инициатива Руси, против воли Польши.

В 1607 проходят первые бои новой русинской армии против московитов, а в 1608 году начинается поход на Москву, который приводит в Тушино, после этого Лжедмитрий II получил имя "тушинский вор". В том же году начинается знаменитая осада Троицко-Сергиева монастыря ("Троицкое стояние"). В составе армии, под командованием Сапеги и Лисовского 15 тысяч человек, в том числе войска князя Вишневецкого и Тишкевичей - другого украинского шляхетского рода из киевского края.

На протяжении всего 1608 и 1609 года идут постоянные бои с московитами. А в сентябре 1609 г. начинаются очень интересные и показательные события. Король Сигизмунд III вступает в войну. Войска Речи Посполитой в этом походе возглавляет уже упомянутый канцлер русин Лев Сапега, который осадил Смоленск имея 12 тысяч шляхетской кавалерии, немецкую пехоту, литовских татар и 10 десять тысяч запорожцев. При этом король задумал посадить на московский престол своего сына Владислава и потребовал у тушинцев идти к Смоленску для помощи в осаде. Это конечно было не в интересах русинской шляхты из Тушинского лагеря, которая имела своего марионеточного кандидата на престол - Лжедмитрия ІІ, поэтому не подчинилась королю. Спустя три месяца король выслал новое требование тушинцам присоединиться к его армии и выдать Лжедмитрия ІІ. Ян-Петр Сапега под давлением своего брата Льва, который руководил осадой Смоленска, сначала решил поддержать короля, но князь Роман Ружинский выступил против как и другая русинская шляхта, не желавшая делиться трофеями войны с королем и поляками. Таким образом тушинцы отвергли требования Сигизмунда ІІІ. Можно считать что условно образовалось два лагеря - тушинский, которым руководила только русинская шляхта и смоленский, там где были представлены не только русины (Лев Сапега и другие), но и королевская власть и польская шляхта. Показательно что большая часть запорожскоого казачества находилось на стороне последних, то есть представителями интересов Руси против польских интересов выступила именно русинская шляхта, а запорожцы в большинстве оказались в противоположном лагере, хотя и в Тушино и вообще в глубине Московии "черкасов" (запорожцев) было много. Однако королю удалось начать развал тушинского лагеря. Когда Лжедмитрий ІІ сбежал в Калугу, король склонил на свою сторону атамана донских казаков Ивана Заруцкого (русин из Галичины, города Тернополя), а потом и Ружинский был вынужден подчиниться королю, а позже князь погиб при подавлении мятежа московитов в Волоколамске. Интересно, что Ян-Петр Сапега в 1610 году сам уже начал колебаться и то переходил от Тушинского лагеря к Сигизмунду III, то обратно, заявляя что в случае необходимости будет воевать против Короны.

Наконец тушинские послы договорились с Сигизмундом III и признали претензии Владислава на престол. После чего шляхтич русин Александр Зборовский (сын запорожского гетмана Самуила Зборовского) собрал часть тушинских войск и повел их на соединение с на этот раз действительно польским гетманом Станиславом Жолкевским, посланным королем. Московские войска были разбиты совместными усилиями, а Москва снова захвачена. В 1611 году в Москве было подавлено все сопротивление. С этого момента на опредленный период поляки Жолкевский и Гонсевский начинают играть ключевую роль в управлении Москвой, в то время как Ян-Петр Сапега и прочая русинская шляхта контролировала остальную захваченную территорию, сделав центром Переяславль-Залесский. После того как войска в Москве были взяты в осаду первым ополчением московитов, Ян-Петр Сапега прорывал осаду и доставлял осажденным провольствие, но позже он заболел и умер в Москве.

Прийти на подмогу осажденным в пределах Москвии было некому. Поэтому был органзован новый поход на Москву, которым руководил Ян Кароль Ходкевич - шляхтич русин (католик, который называл православную чудотворную икону Жировицкого монастыря своей "патронкой"), великий гетман ВКЛ. Ходкевич спас гарнизон Кремля от сдачи, трижды прорывал осаду и передавал провиант осажденным. Но из-за противоречий русинов и поляков в армии, снять осаду не удалось, хотя позже король и Лев Сапега так же выступали на помощь. Очень важно, что в московской кампании 1611-1613 гг. кроме основы войска русинской шляхты, только официально в войсках Речи Посполитой значилось также 30 тысяч украинских и запорожских казаков.

Тем временем гарнизон Кремля страдал от голода и отбивал атаки московитов. Руководили гарнизоном русины: полковник Струсь и хорунжий Будило. Осажденным приходилось употреблять в пищу кору, кожу, книги, воск, московских пленных и своих погибших товарищей. Доходило до того, что они делали вылазки, захватывали пленных и съедали их. Все эти ужасы голода в Кремле, капитуляцию и другие подробности московской кампании интересно описаны киевским мещанином по имени Божко Балыка, который сам был в составе осажденного гарнизона:

http://community.livejournal.com/inosmi_ru/110633.html

После сдачи Кремля в 1612 году и на протяжении 1613-1615 годов в Московии оставались только войска уже упомянутого русинского шляхтича Александра Лисовского, он нанес ряд поражений московитам, в т.ч. князю Пожарскому, который после этого вынужден был оставить службу.

После передышки, в 1617 году начался последний московский поход, который возглавили снова русины - гетман ВКЛ Ян Кароль Ходкевич и украинский гетман Петр Сагайдачный. Из-за нехватки финансов и раздоров в армии Ходкевича, им не удалось взять Москву. Но они выиграли ряд стражений и разграбили множество городов, получив также откуп от осажденной Москвы.

Сделаю ударение на том, что мной были перечислены не "второстепенные", а только главные и основные деятели Смутного времени со стороны Речи Посполитой. И вышло, что из около 20 упомянутых самых выдающихся деятелей поляками оказываются двое, а остальные являются русинами. То же самое касается и состава войск в этих походах, большую часть которого составляли русины, а поляки которые были в армиях подчинялись русинским полководцам. Из этого следует, что все якобы научные исторические утверждения о "польских интервентах" и тому подобные художественные зарисовки типа попсового фильма "1612" являются ложью. И Смутное время явило собой не "польско-русскую" войну, а именно "русинско-московскую". Напомню, что русины в то время имели независимость, представленную во власти русинской шляхты ВКЛ в Беларуси и власти князей Острожских и Вишневецких в Украине.

P.S. Поскольку тема посвящена только роли этносов Речи Посполитой в московских походах, то нет смысла останавливаться на подробном описании боевых действий и разорений, которые проводили русины в Московии, об этом написано и так более чем достаточно. Однако следует оценить историческое значение этих событий для русинов (украинцев и беларусов).

Как известно кроме самого московского престола, борьба шла так же за присоединение к Речи Посполитой конкретных приграничных территорий - Смоленщины и Северщены. Это означало присоединие данных земель также к этнической территории русинов (к Беларуси - Смоленщины, к Украине - Северщены). По Деулинскому перемирию эти земли отошли к Речи Посполитой, но позже так или иначе были утрачены, а политические границы с тех пор поменялись множество раз. Однако московские походы с тех пор и до сегодня поменяли этнические границы в пользу русинов. Каким образом? Написано немало литературы на тему грабежей и массовых убийств во Смутное время (оно называется также "Кровавая смута"). В первую очередь эти злодеяния приписывают отрядам запорожских казаков на протяжении всего смутного времени в хаотичном виде на обширных территориях Московии и украинской армии Сагайдачного во время последнего похода в виде организованного геноцида на землях Северщены. Если грабежи имели целью личное обогащение, то как обьяснить сожжение городов и массовое истребление населения? Для начала следует признать, что это имело свою положительную сторону для расширения жизненного пространства русинского народа. И похоже наши предки не были такими тупыми садистами, как это может показаться на первый взгляд. Сагайдачным были разгромены и сожжены в первую очередь многие города приграничной Северщины, населенной южными великорусами. Таким образом десятки тысяч жителей были уничтожены, а сотни тысяч мигрировали на Сренюю Воглу. Эти мигранты заселили земли вокруг г. Самары, и по сей день они составляют на Волге особый анклав южных великорусов в окружении северных. Это результат этнической чистки, проведенной Сагайдачным на Северщине. А уже после этого Нежинская, Черниговская и Новгород-Северская волости были заселены русинами - полищуками и надднепрянцами. С тех пор и по сей день эти земли стали этнической территорией украинского народа, поэтому и находятся сегодня в составе Украины. На Смоленщине же ни Ходкевич, ни кто-либо другой не провел такого обширного террора, поэтому там далее образовалось баларуско-великоруское равновесие, и эти территории в конце-концов вошли этнически и политически в состав России. Конечно же изгнание московитского населения с Северщины осуществляли различные украинские отряды, но решающим стал геноцид проведенный Сагайдачным.

P.P.S. Все написано с использованием общедоступных исторических источников. Если у кого-то будут вопросы по содержанию или источникам написанного то указывайте и я приведу ссылки.

DesnaKozak
01.04.2009, 13:44
Хороша стаття! Досить послідовно викладені факти і аналіз!

Ulv
08.04.2009, 18:23
украинской армии Сагайдачного во время последнего похода в виде организованного геноцида на землях Северщены
Крым, Хотілось би знати в якому році це було. Щось мені в це не віриться.
Можеш навести історичні (письмові) джерела?

Крым
09.04.2009, 06:55
Крым, Хотілось би знати в якому році це було. Щось мені в це не віриться.

В 1618.

Можеш навести історичні (письмові) джерела?

Постниковский, Пискаревский, Московский и Бельский летописцы. М., Наука. 1978.

И вот еще пример:

"Интересная и характерная ситуация с Путивлем (что косвенно характеризует весь регион). Путивль (как и Чернигов, и Новгород-Северский, и Нежин, и окрестные сёла) были этнически вычищен казаками Сагайдачного и жолнёрами. Но в результате переговорных деулинских коллизий Путивль оказался по российскую сторону границы.

И в течение последующих (после 1618 г.) ряда лет местные воеводы жаловались, что в городе полно (в 1620 г. -- даже больше половины !) пустующих дворов [Історія міст і сіл УРСР. Т. "Сумська область"]" (с).

Proletariat
07.11.2009, 18:44
Вид на Кремль, початок 17 століття:

http://s61.radikal.ru/i171/0911/04/b84d56d0fc0b.jpg

Орей
12.11.2009, 04:08
Этому вопросу много посвящено в книге "Россия против Руси" Хомякова:
http://www.velesova-sloboda.org/geo/homyakov-russia.html

Вот ещё пара статей в тему:
http://orey79.livejournal.com/63252.html
http://orey79.livejournal.com/63563.html

slavus
27.03.2010, 13:46
дякую за цікаву статтю.
Виникає ряд запитаннь.

в начале 17 века (время московских походов), волю народа выражала русинская (украинско-белорусская) шляхта
1) - чому українська історіографія саме козацтву відводить роль виразника народних інтересів?
2) - чому, в такому випадку, відбулась Хмельниччина, тобто козацько-селянський рух, спрямований передусім проти шляхти, у другій половині 17 ст., якщо в першій половині 17 саме шляхта, за вашими словами, відображувала волю народа?
3) - отже, Хмельниччина заперечувала народні інтереси? Чи на її початок шляхта вже втратила роль виразника інтересів?
4) - а якщо так, чому відбувались козацькі повстання в першій половині 17 ст., коли, на вашу думку, шляхта виражала волю народа? -

"Повстання Жмайла (1625) — козацько-селянське повстання в Україні під керівництвом Марка Жмайла проти шляхетського свавілля."
http://uk.wikipedia.org/wiki/Повстання_Жмайла

http://uk.wikipedia.org/wiki/Повстання_Федоровича

http://uk.wikipedia.org/wiki/Повстання_Острянина

http://uk.wikipedia.org/wiki/Повстання_Павлюка

Тобто, знову ж, за вашою логікою, ці повстання слід розуміти як анти-народні?

DesnaKozak
27.03.2010, 17:52
1) на певний момент дійсно козацтво (яке само походило зі шляхти значної мірою на своїх початках) зіграло роль головного виразника народних інтересів. зокрема в середині і другій половині 17 ст. Ну і звісно в силу впливу радянської історіографії про шляхту не любили з політичних причин

2) селяни в більшості випадки воювали як допоміжна сила в усіх тих повстаннях, зокрема і в Хмельниччині. Варто згадати, що і сам Хмельницький і його соратники походили з дрібної шляхти.
Козацтво хотіло прирівнятись у своїх правах з великою гербовою шляхтою, і отримати пряму королівську юрисдикцію

3) Хмельниччині відігравала позитивну роль, бо селяни попри свою другорядність в військових діях отримали більше прав. Ну і козацтво був широшим прошарком населення ніж магетерія, і ніс більш прогресивний устрій

slavus
27.03.2010, 18:28
дякую за відповідь, DesnaKozak, я з вами в принципі згоден, але в дечому ви помиляєтесь. Зокрема стосовно ролі селянства. В першій половині 17 ст. відбувались чисельні козацькі повстання, в яких в першу чергу виражались інтереси козацьких мас не з реєстру отримати більше свобод і вольностей, на зразок реєстровиків, (останніх була меншість, перших - більшість) і всі ці повстання були невдалими, оскільки фактично закінчувались конфліктом всередині самого козацтва(реєстровики/нерєстровики); нам відомі результати подібних повстаннь - Куруківська угода(1625), Переяславська угода(1630), Ординація(1638). Так от. Смолій і Степанков в монографії "Українська національна революція 1648 - 1676 рр" пишуть, що Хмельниччина розпочиналась як типове тогочасне повстання нерєстрових козаків (навіть перший крок Хмельницького у 1648 р. було звільнення Запорізької Січі від реєстрової залоги), і лише масовий вступ селянства на бік нерєстрових козаків, тотальне "покоззачення" відіграло вирішальну роль в тому, щоб це повстання переросло в революцію. тобто саме селянство відіграло в даному випадку першочергову роль. Може ви забули, але сам Хмельницький, вже здобувши ряд премог над шляхетським військом, не відступав від інтеерсів селянства і прямо називав його "своєю правою рукою" :
Поможе мені в тому чернь уся – по Люблін, по Краків, і я їй не одступлю, бо се права рука наша.
http://uk.wikiquote.org/wiki/Богдан_Хмельницький

Втім, це прямо не відноситься до теми посту, тому давайте не офтопити.

Proletariat
29.03.2010, 16:23
1) - чому українська історіографія саме козацтву відводить роль виразника народних інтересів?

Тому що так було в часи Хмельниччини.

Чи на її початок шляхта вже втратила роль виразника інтересів?

Так, шляхта втратила цю роль. Хоча на боці Хмельницького виступала частина шляхти і багато які козаки були шляхетського походження.

4) - а якщо так, чому відбувались козацькі повстання в першій половині 17 ст., коли, на вашу думку, шляхта виражала волю народа?

Це були повстання з класовим, а не етнічним підтекстом. Перші етнічні гасла були в повстанні Павлюка, а це незадовго до Хмельниччини.

Тобто, знову ж, за вашою логікою, ці повстання слід розуміти як анти-народні?

Вони всі народні безперечно, але не всі вони національні.

slavus
01.04.2010, 17:24
Так, шляхта втратила цю роль. Хоча на боці Хмельницького виступала частина шляхти і багато які козаки були шляхетського походження.
Ви кажете, що на початок 17 ст. шляхта виражала волю народа. Дата походу Сагайдачного - 1618 рік. Разом з цим ви ствержуєте, що на початок Хмельниччини роль виразника волі народа шляхта втратила, і її на себе перейняло козацтво. Початок Хмельниччини - 1648 рік. Як одна з характеронстей повстання Хмельницького виступає його яскрава анти-шляхетська спрямованість.
Валерій Смолій та Валерій Степанков в монографії "Українська національна революція 1648-1676" пишуть:
"Саме наприкінці 60-70-х років шістнадцятого століття у суспільному житті започатковується той комплекс суперечностей у політичній, соціальній, економічній та культурно-духовній сверах, які на середину наступного, сімнадцятого століття, набули настільки високго ступеня концентрації своєї критичної маси, що спричинилися до небаченого ще в ранньомодерній Європі за своїми масштабністю і наслідками соціального та політичного вибуху" (стр.61)
Виходить, навіть якщо припустити, що шляхта втрачає роль виразника волі народа за 30 років (1618-1648, що мені зробити важко), то все одно причини грандіозного анти-шляхетського вибуху 1648 року дослідники вбачають щонайменш в кінці 16 ст.
Як, в такому випдаку, слід розцінювати роль шляхти виразником волі народу на першу половину 17 ст.?

Перші етнічні гасла були в повстанні Павлюка, а це незадовго до Хмельниччини.
незнаю, чому ви так думаєте, але повстання Павлюка (за десять років до повстання Хмельницького) нічим не вирізняється з череди тогочасних "класових" повстаннь всередині етнічного уркаїнського прошарку - а саме в контексті протистояння реєстрових козаків і нереєстрових:
Повстання Павлюка — козацьке повстання у 1637 році в Україні під керівництвом Павла Павлюка проти шляхти. Поштовхом до повстання був виступ запорізьких нереєстрових козаків. У травні 1637 р. вони, виступивши із Запоріжжя, захопили артилерію реєстровців у Корсуні і вивезли її на Запорізьку Січ. У серпні 1637 р. повстанський загін, керований Павлюком, вирушив із Запорізької Січі на Київщину. 12 (22) серпня 1637 року Павлюк звернувся до селян, реєстрових козаків і міщан з універсалом, в якому закликав заарештовувати реєстрову старшину — прихильників шляхетської Польщі і вступати до повстанських загонів. Піднімати повстання на Переяславщині Павлюк послав полковників Карпа Скидана і С.Биховця.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Повстання_Павлюка

Можливо, ви мали на увазі повстання Острянина.
В ньому дійсно можна прослідкувати виразні етнічіні гасла.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Повстання_Острянина
"з войском на Украину для видвигненья [визволення] вас, народа нашего православного, от ярма порабощения и мучительства тиранского ляховского и для отищения починеных обид, разорений и мучительных ругательств... всему поспольству рода Русского, по обоим сторонам Днепра мешкаючого."
↑ Летопись событий в Юго-Западной России в XVII в. / Сост. С. Величко. К., 1864. Т. 3. С. 140.

Але:
Універсал Острянина має на собі сліди пізнішої редакції, яка належала, ймовірно, С. Величку.
...а саме літопис Величка пронизаний "національно-визвольною" концепцією козацького руху, і згідно ньому, на початок 17 ст. шляхта не могла відображати волю народу, оскільки вже тоді козаки "виборювали свободу" українського народу.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Літопис_Величка

Proletariat
02.04.2010, 08:24
Виходить, навіть якщо припустити, що шляхта втрачає роль виразника волі народа за 30 років (1618-1648, що мені зробити важко), то все одно причини грандіозного анти-шляхетського вибуху 1648 року дослідники вбачають щонайменш в кінці 16 ст.
Як, в такому випдаку, слід розцінювати роль шляхти виразником волі народу на першу половину 17 ст.?

В кінці 16 ст. йдеться про початок соціальних суперечностей. А те що на початку 17 ст. шляхта "виражала народні інтереси" мається на увазі "етнічні інтереси", а не соціальні інтереси трудящих. В середині 17 століття шляхта втратила вже й цю роль.

незнаю, чому ви так думаєте, але повстання Павлюка (за десять років до повстання Хмельницького) нічим не вирізняється з череди тогочасних "класових" повстаннь всередині етнічного уркаїнського прошарку - а саме в контексті протистояння реєстрових козаків і нереєстрових:

Він суттєво відрізнявся. І настроями проти католиків і невеличким голокостом проти жидів.

"Фактор другий — упосліджене становище православ’я і релігійна нетерпимість, яка набула особливого розмаху за короля Сигізмунда ІІІ Вази [правив саме перед повстанням Павлюка]. Введення жовнірів на «лежі» навіювало думки про нібито силове впровадження унії та католицтва в козацьких краях. Соціальний претекст заворушень тісно поєднався з «претекстом ламання віри», яким козаки згодом користувалися для залучення на свій бік простолюду".
http://www.dt.ua/3000/3150/51614/

slavus
02.04.2010, 18:20
http://www.dt.ua/3000/3150/51614/
цікава стаття. Ще цікавішою виглядає сама книга «Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації».

Дійшла до нас відомість певна і несумнівна, що неприятелі народу нашого християнського руського і віри нашої старожитньої грецької, себто ляхи... ідуть на Україну за Дніпро», — писав один із поплічників Павлюка, Карпо Скидан.
До речі, Скидан так само був поплічником і в наступному повстанні Острянина.
Коли навесні 1638 р. на Придніпров’ї знову спалахнуло селянсько-козацьке повстання на чолі з гетьманом нереєстрових козаків Я.Острянином, Скидан був його правою рукою.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Карпо_Скидан

А сам Рудницький досить цікаве спостереження робить, особливо в контексті з народницькою концепцією Хмельниччини:
Була то фактично генеральна репетиція Хмельниччини. Але в основі її лежали не тільки і не стільки соціально-національні конфлікти між козацтвом та адміністрацією Речі Посполитої, скільки підводні течії в протилежних таборах руського «благочестивого» духовенства. Козаки, прагнучи захистити свої вольності, виявилися лише сліпими пішаками у грі І.Кописького, метою якого було повернення втрачених позицій. А найголовніше — зрив планів створення самостійного Київського патріархату, і в підсумку — канонічне підпорядкування Москві. Що зрештою й сталося, але вже через кілька років по Переяславській угоді.
http://www.dt.ua/3000/3150/51614/

Якщо дивитись з такого боку, шляхта може й не втрачає позицій по етнічним інтересам на середину 17 ст. По-перше, Рудницький знову наголошує на більшій мірі відстоюванні козаками своїх класових інтересів, аніж національних причинах; по-друге, нам відомі тогочасні джерела, в яких українська шляхта на середину 17 ст. аж ніяк не виступає полонізованою й покатоличеною. Як приклад - постать Адама Кисіля.
Воював проти козаків, був етнічним українцем, вважав себе "українським сарматом", захищав православ*я і дуже добре почувався при адміністрації "польского шовіністичного уряду, гнобившого українців", командував, на рівні українців Заславського і Вишневецького "польским" шляхетським військом проти козацько-селянського руху в середині 17 ст.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Адам_Кисіль
Якщо ми кажемо, що українська шляхта втратила роль виразника етнічних інтересів українців на середину 17 ст.в Речі Посполитій, тоді можна сказати що і польска шляхта втартила роль виразника інтересів польского етносу в Речі Посполитій. Як перші, так і другі, вважали себе "сарматами", призваними гнобити чернь.
Більше того, саме українська шляхта і стояла біля витоків сарматизму.
Чи не вперше фіксуємо С. у. у більш широкому розумінні в українського мислителя С. Оріховського-Роксолана (1513—1566). Для нього, Сарматія — це Річ Посполита, а сармати — народи, що її населяють.
(...)
Одним з найцікавіших моментів розвитку С. у. є його серйозна трансформація під час Визвольної війни. Зокрема, у Білоцерковському універсалі (1648) Б. Хмельницького (за С. Величком) відтворюється теорія, згідно з якою сармати, що знаходилися на території України, розкололися, й певна частина їх (поляки) переселилася на землі сучасної західної Польщі.
http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/kresin-2.htm

Сарматизм впливав на стиль життя і одяг шляхти. Напочатку сарматизм був ідеалістичним рухом, який оспівував релігійність (незалежно від конфесії), чесність, національну гордість, сміливість, рівність і волелюбність.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Сарматизм

Proletariat
02.04.2010, 19:37
по-друге, нам відомі тогочасні джерела, в яких українська шляхта на середину 17 ст. аж ніяк не виступає полонізованою й покатоличеною. Як приклад - постать Адама Кисіля.

На той момент вже була покатоличена вже більшою мірою. Наприклад І.Вишневецький був католиком. Магнати і князівські роди майже всі були католиками. А дрібна шляхта, серед якої були ще православні, нічого не вирішувала. Це називається "аж ніяк не виступає"? :)

З початком Хмельниччини частина шляхтичів стала на бік повстанців і перейшла назад в православ'я. Надалі вся покатоличена шляхта полонізувалась. В кінцевому результаті українські роди або цілком полонізувались або вимерли.

Воював проти козаків, був етнічним українцем, вважав себе "українським сарматом", захищав православ*я і

Це вже смішно читати. Захищав православ'я від кого? Нащо його взагалі було захищати, якщо українці по-вашому займали рівноправне становище і православ'я не переслідували? Хоч в одній біографії польських діячів того часу було написано що він "захищав католицтво"? :) Хіба що насаджував. Українці без сумніву займали пригноблене становище, майже вся освіта була польською мовою і українцям насаджувалось католицтво.

дуже добре почувався при адміністрації "польского шовіністичного уряду, гнобившого українців",

Те що ці запроданці добре почувались немає сумніву, саме тому що не виступали проти польського шовіністичного уряду, який гнобив українців.

командував, на рівні українців Заславського і Вишневецького "польским" шляхетським військом проти козацько-селянського руху в середині 17 ст.

А потім "українець" Вишневецький (до речі, гомосексуаліст) був королем Польщі, а потім такі "українці" як він заборонили в Речі Посполитій українську мову. :) До речі, з магнатів Кисіль був єдиний православний тоді. Тобто це виключення.

Якщо ми кажемо, що українська шляхта втратила роль виразника етнічних інтересів українців на середину 17 ст.в Речі Посполитій, тоді можна сказати що і польска шляхта втартила роль виразника інтересів польского етносу в Речі Посполитій. Як перші, так і другі, вважали себе "сарматами", призваними гнобити чернь.

Не можна сказати, тому що ми знаємо якою була Річ Посполита тоді і як вона розвивалась надалі. Внаслідок Хмельниччини від неї відійшла частина земель, але решта України і Білорусі лишилась там. Існувала ця країна до 1795 року. Польський шовінізм весь цей час тільки прогресував, незважаючи на наявність родів українського походження. Наприклад в 1696 р. законодавчо була заборонена українська мова:

"…pisarz powinien po Polsku, a nie po Rusku pisac" (1696, Volumina Legum T. V, f. 863 pag. 418, Спб. 1860).

DesnaKozak
02.04.2010, 19:43
Воював проти козаків, був етнічним українцем, вважав себе "українським сарматом"

ті хто вважав себе україцем, навіть не православних віросподань шляхтичі, наприлад католики Станіслав Морозовецький і Михайло Кричевський, або соціанин Юрій Немирич перейшли на бік Хмельницького. І тим самим довели свою відданість своєму народові.

Доречі, саме такі факти засвідчують не тільки соціальний, але і глибоко національний характер Хмельниччини

slavus
02.04.2010, 20:33
ті хто вважав себе україцем, навіть не православних віросподань шляхтичі, наприлад католики Станіслав Морозовецький
а тут ще цікавий момент. Після відступу з-під Збаража козацько-селянське військо розійшлось у двох напрямках: в результаті зборівського договору більшу частину привілеїв отримала козацька старшина, це їх в певній мірі задовліьняло, в той час як із селянством питання не були вирішене, і низова частина війська виступала за продовження воєнних дій, відбулись певні заворушення всередині повсталих. Однією з причин невдоволення низової партії була смерть під час штурму Збаражу Морозенка, який за Смолієм і Степанковим представляв такого собі лідера-улюбленця низів. Тобто католик і шляхтич виступає лідером православних холопів.

Хоч в одній біографії польських діячів того часу було написано що він "захищав католицтво"?
Відомий як захисник православної віри, хоча підтримував контакти з кліром греко-католицької церкви.
можливо, через це.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Адам_Кисіль

Нащо його взагалі було захищати, якщо українці по-вашому займали рівноправне становище і православ'я не переслідувал
не можна сказати, що українці були стовідсотково рівним елементом у 17ст.в Речі Посполитій, але не слід забувати, що Люблінська унія відбулась через пару сотень років органічного литовсько-руського співжиття, і тому, якщо казати про Посполиту як державу "двох рівних народів", то що слід розуміти під другою рівною складовою, крім поляків?
А православ*я так чи інакше було релігією тієї зони, де королівська, централізована влада ще з 15 ст. завжди мала нестійкі позиції, тому воно викликало застереження в головному уряді (а ще ж і небезпечна московія там поряд, теж православна). Не слід забувати, що і Сигізмунд 2, і Владислав 4, видавали укази щодо поліпшення становища православ*я. А Сигізмунд 3 хотів підпорядкувати православних Риму; як політичний крок це можна зрозуміти, обходячи бажання "релігійного" гноблення.

DesnaKozak
02.04.2010, 20:37
Тобто католик і шляхтич виступає лідером православних холопів.
так, про нього навіть є народна пісня.
НУ бач, такий собі приклад національно і соціально свідомої людини 17 ст.

Proletariat
02.04.2010, 22:01
що слід розуміти під другою рівною складовою, крім поляків?

Литовців...

Ulv
02.04.2010, 22:20
А потім "українець" Вишневецький (до речі, гомосексуаліст) був королем Польщі,
Він не був королем Польші. І звідки взято, що він був гомосексуалістом?

Proletariat
02.04.2010, 22:36
Він не був королем Польші.

Був. Я казав не про Ієремію, а його сина Міхала:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Міхал_Корибут_Вишневецький

І звідки взято, що він був гомосексуалістом?

Є різні факти, про це краще знає DesnaKozak, тому може хай він прокоментує.

DesnaKozak
02.04.2010, 23:21
У книзі "Poczet knazet i krolow polskich" написано, що відзначавсь любов*ю до хлопчиків

Ulv
03.04.2010, 01:10
А про Ієремію такого не відомо?

DesnaKozak
03.04.2010, 11:27
А про Ієремію такого не відомо?
Особисто я не натрапляв на подібне