Гонта
31.03.2009, 21:44
Іван Піддубний. Богатир із хутора Козачого
http://s58.radikal.ru/i161/0903/28/c62283f16f0a.jpg
Незважаючи на немеркнучу славу Івана Піддубного, далеко не всім відомо, що богатир, який для всього світу став втіленням російської сили, насправді був українцем із давнього козацького роду. Втім, чи дивуватись цьому, коли дізнаєшся, що навіть Ілля Муромець, якого ми звикли вважати казковим персонажем древніх билин, родом зовсім не з Мурома, і що кожен відвідувач Києво-Печерської лаври може вклонитись останкам легендарного захисника Київської Русі, який знайшов вічний спочинок на рідній йому землі. На відміну від Іллі Муромця, Івана Піддубного такого права позбавили, прирікши на довгу і мученицьку смерть від злиднів і голоду на чужині.
Із села - на арену
Дорога у широкий світ для Івана Піддубного почалася досить пізно. Майже двадцятитрьохлітнім парубком подався він із рідного полтавського села Красенівки (нині Чорнобаївського району Черкаської області) на заробітки в легендарну Таврію, щоб допомогти своїй сім'ї "стати на ноги". Бо хоча куток села, де колись стояла хата Піддубних, досі називається Козацьким хутором, велось нащадкам козаків несолодко: землі було мало, а дітей багато.
Отож чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок народженому 8 жовтня 1871 року в багатодітній сім'ї Піддубних первістку Івану, стало богатирське здоров'я і, що не менш важливо, прищеплені ще з дитинства справді українські чесноти - працелюбство, тверезість, любов до рідного краю і висока хліборобська моральність, яка здавна вирізняла наш народ серед інших.
Завдяки цим рисам характеру Іван Піддубний не раз гідно витримуватиме екзамен на право називатись Людиною і Українцем, залишаючись вірним собі навіть у ситуаціях, коли доведеться відмовлятись не лише від традиційного для кожної знаменитості набору "диявольських" спокус, а й робити набагато важчий вибір між життям і смертю.
Втім, все це в Івана Піддубного ще попереду. А поки що він працює звичайнісіньким портовим вантажником, проводячи вільний час, яким при 16-годинному робочому дні є хіба що неділя, не в трактирах чи пивних, а в колі своїх нових друзів - курсантів морехідних класів А. Преображенського і В. Васильєва. Саме вони вперше познайомлять майбутнього "чемпіона чемпіонів", як титулуватиме Івана Піддубного світ, з азами борцівської науки. Адже, як скаже згодом із шокуючою "вищий світ" безпосередністю вже уславлений борець, "мало від природи вимахати бугаєм, потрібно вміти свою силу організовувати, спрямовуючи її у потрібне русло".
Своєрідний час долі проб'є для Івана Піддубного у знаменному для світового спорту 1896 році. В Афінах проходитимуть перші Олімпійські ігри сучасності, а тим часом до Феодосії прибуде на гастролі пересувний цирк Безкоровайного, "родзинкою" вистав якого стане "світовий" чемпіонат борців.
Подібні шоу були в той час мало не обов'язковим атрибутом кожного циркового балагану. Але правда і те, що найуславленіші місцеві силачі, ризикнувши помірятись силою із заїжджими професіоналами, як правило, з ганьбою покидали арену переможеними.
Отож коли Іван Піддубний - вже не простий вантажник, а приказчик у вантажній конторі "Лівас" - прийняв виклик організаторів турніру, мало хто вірив у його успіх. Та кожного вечора два тижні поспіль під захоплений рев і овації глядачів новачок перемагав щораз нових і нових суперників, лише з чемпіоном Росії волинянином Петром Янковим завершивши поєдинок внічию...
Це був початок професійної кар'єри борця Івана Піддубного, за понад сорок (!) років якої жоден суперник не зміг покласти його на лопатки!
Українець, під якого "прогнувся" світ
Донині наше уявлення про Івана Піддубного залишається деформованим стараннями його сучасників-газетярів, які в кращому разі чомусь "величали" нашого земляка "волзьким богатирем" і "російським ведмедем", у гіршому - "жорстоким звіром" і "гігантом без жалю", зі смаком описуючи "криваві" подробиці здобутих ним перемог. Як не прикро про це згадувати, але навіть О. Купрін долучився до недоброзичливців, залишивши на пам'ять нащадкам запис: "Намедни ужинал с Поддубным - человеком огромной силы и такой же глупости".
Справді, селянський син і колишній вантажник Іван Піддубний гімназій і університетів не закінчував, а відтак до кінця своїх днів у грамоті сильним не був, правил етикету не засвоїв і, більше того, постійно потерпав через свою довірливість і безпосередність. Але ця людина, як ніхто інший, була щирою в своїх почуттях.
Сьогодні нам важко навіть уявити, якою популярністю в Російській імперії користувалась вільна боротьба. Причому її "фанатами" були як чоловіки, так і жінки, а популярності відомих борців могли позаздрити нинішні естрадні і спортивні кумири. Та хоча прихильності Івана Піддубного прагнули тисячі його шанувальниць - від простих робітниць до екзальтованих аристократок - всі їх намагання були безуспішними. Його серце належало лише одній жінці -повітряній гімнастці Маші Газмаровій.
Коли в 1902 році під час гастролей у Тифлісі вона розбилась під час виступу, Іван Піддубний - "товстошкіра" і безжальна людина-звір, як до сьогодні дехто прагне нас переконувати, - втратив дар мови. Впродовж кількох місяців він мовчки лежав і плакав у готельному номері. Можливо, на цьому б і закінчилась спортивна кар'єра Івана Піддубного, якби йому, немов легендарному Іллі Муромцю, не довелося стати на захист землі руської.
Прагнучи довести свою спортивну перевагу, французи запрошують на Паризький чемпіонат 1903 року кращих борців світу. Гідним представником Росії міг стати лише українець Іван Піддубний, якого терміново починають навчати тонкощам і правилам французької боротьби у Санкт-Петербурзькому атлетичному товаристві.
Закордонна прем'єра Івана Піддубного виявилась воістину тріумфальною: одинадцять перемог поспіль над титулованими суперниками з різних країн. Розуміючи, що в чесному поєдинку українського богатиря не здолати, француз Рауль ле Буше йде на підлість, намазуючи своє тіло перед виходом на борцівський килим... олією. Розлючений Піддубний апелює до суддів, які, явно підігруючи співвітчизнику, ухвалюють вердикт: через кожні п'ять хвилин витирати Буше рушниками, хоча від цього він не стає менш слизьким. В кінцевому підсумку перемогу "за очками" присуджують Буше: "За красиве і вміле уникнення силових прийомів противника".
Та вже через рік Іван Піддубний на світовому чемпіонаті в Санкт-Петербурзі гідно покарає шахрая. Каскадом різноманітних прийомів виснаживши французького борця, український богатир поставив противника раком, чи, висловлюючись мовою професіоналів, в партер і протримав його в цій принизливій позі... 41 хвилину, аж поки осоромлений суперник не визнав своєї поразки.
Коли Іван Піддубний після поєдинку повертався до готелю, обабіч столичного Літейного проспекту, незважаючи на пізній час, нуртувало людське море торжествуючих петербуржців, які вітали Чемпіона чемпіонів - українського богатиря із хутора Козачого.
Найшляхетніший із найсильніших
З 1904 по 1909 рік Іван Піддубний залишався незмінним чемпіоном світу, а в 1910 році вже 39-річний борець залишає великий спорт і повертається у рідну Красенівку. Придбавши майже 200 гектарів землі, він щедро наділяє нею своїх рідних та одружується з дворянкою Ніною Квітко-Хоменко, комплекцією йому під стать.
Та життя заможного поміщика явно не для нього: зароблені за час спортивної кар'єри гроші швидко розходяться і, залишивши дружині на зберігання скриню із майже двома пудами золотих чемпіонських медалей, Іван Піддубний повертається на борцівський килим, де знову рівних йому немає.
"Впертий хохол" принципово "не лягає" ні під кого, хоча за програш йому не раз пропонували астрономічні, як на ті часи, суми.
Вірним своєму принципу - "Хай покладуть, якщо зможуть" - Іван Піддубний залишиться і в часи громадянської війни, принципово не емігруючи за кордон, де міг би спокійно забезпечити собі безбідне життя.
Збереглися свідчення очевидців, як у Житомирському цирку Івана Піддубного ледь не пристрелили п'яні анархісти, в Керчі його поранив (на щастя, легко) білий офіцер, а в Бердянську батько Махно вирішив довести, що найсильніші богатирі - у махновській армії. Професійні борці вважали за краще програвати махновцям, ніж ризикувати життям. Лише Іван Піддубний, перехрестившись, вийшов на арену і, як завжди, поклав на лопатки суперника. Цирк на кілька хвилин занімів, очікуючи негайної розправи над зухвальцем, але Махно лише розсміявся та наказав вволю накормити і напоїти голодних циркачів.
В Одесі Іван Піддубний потрапить до застінків ЧеКа, де впродовж тижня по пояс у холодній воді чекатиме своєї черги на розстріл. Та і цього разу доля виявиться милостивою до нього, все ж покаравши селянського сина за гоноровитість -дружина-дворянка втече до іншого, прихопивши з собою весь "золотий запас" чемпіонських медалей.
Відтак Івану Піддубному знову доведеться починати все з початку, заробляючи на життя боротьбою на цирковій арені. В 1923 році під час гастролей в Ростові вже 52-річний борець зустріне свою долю - мініатюрну, як його перша кохана-гімнастка, торговку бубликами Марію Семенівну.
Через рік Івана Піддубного першим із радянських атлетів запросять на гастролі до Німеччини, звідки він помандрує за океан - до США. Рівних йому за силою і майстерністю не буде і тут. Більше того, 56-річний спортсмен навіть стане переможцем міжнародного конкурсу чоловічої краси!
Та душа його сповнена тугою за батьківщиною, куди без долара за душею він нарешті повертається. Адже лукаві організатори американського турне, прагнучи зберегти за собою "золоту жилу", якою виявився Іван Піддубний, уклали контракт так, що зароблені гроші з банку міг отримати лише громадянин США. Однак і цього разу, роблячи вибір вже не між життям і смертю, а поверненням в Україну і півмільйоном доларів, Іван Піддубний знову підтверджує право називатись найшляхетнішим борцем світу.
"Оптимістична трагедія" по-більшовицьки...
Повернення у 1927 році видатного атлета на батьківщину виявилось невеселим: всіх його родичів у дорогій серцю Красенівці вже оголосили куркулями. Найважче було усвідомлювати, що ті кілька десятин землі, за які цілі сім'ї прирікали на смерть, колись подарував саме він - Іван Піддубний.
Більше ніколи до рідного села він вже не приїжджав. Напевно, це було навіть на краще, бо мовчки дивитись, як гине Україна від голодомору і сталінського терору Іван Піддубний навряд чи зміг би. Як не стерпів він тоді, коли вже у російському місті Єйську на березі Азовського моря, де подружжя Піддубних купило будиночок, Івану Максимовичу видали паспорт із прізвищем "Поддубный" і національністю "русский". Акуратно виправивши на "Пиддубный" і "украинец", уславлений ветеран подався в місцеве управління НКВС за новим, "правильним" документом. Додому він повернувся через два тижні під конвоєм. Втім, Піддубному ще пощастило, бо, судячи з кількох обшуків будинку і вимог добровільно видати зароблені в США долари, старий мав усі шанси стати "ворогом народу".
Лише в січні 1941 року вже сімдесятирічний Іван Піддубний вирішить остаточно розпрощатись з цирковою ареною, подавшись на давно заслужену пенсію. Та війна розпорядиться по-своєму.
Як і в часи громадянської, Іван Піддубний не стане ні від кого тікати. Мешканці окупованого в серпні 1942 року Єйська вражено дивитимуться, як кожного вечора видатний борець, ніби нічого не сталося, за давньою звичкою прогулюватиметься міською набережною з орденом Трудового Червоного Прапора на грудях. Навіть в окупантів це викликатиме повагу, а коли одного разу підпилий німецький офіцер спробує зірвати нагороду із грудей богатиря, Піддубний мовчки перекине зухвальця, мов щеня, через паркан.
Шануючи заслуги старого, німці призначать його завідуючим більярдного клубу при військовому госпіталі, що врятувало Піддубного від голодної смерті. Та радянські визволителі розцінять це як "зраду Батьківщини". Піддубного замалим не розстріляють, але у переможному 1945 році нібито простять "гріхи", удостоївши навіть звання заслуженого майстра спорту.
А потім просто викреслять із життя, прирікши старого і вже немічного Піддубного побиратись між людьми. Коли у серпні 1949 року він назавжди закриє очі, легендарного Чемпіона Чемпіонів, якого ніхто і ніколи не зміг покласти на лопатки, збиратимуть в останню дорогу всім містом, бо національний герой, яким по праву пишалася б будь-яка держава, не мав навіть костюма, а всі свої спортивні нагороди поміняв на хліб.
http://s51.radikal.ru/i133/0903/5f/b0bfea810993.jpg
http://s42.radikal.ru/i096/0903/29/6792b3e6098d.jpg
http://s53.radikal.ru/i142/0903/eb/df47ea8cde85.jpg
http://s51.radikal.ru/i134/0903/fe/3757dc792089.jpg
http://i039.radikal.ru/0903/6e/b16a54b7f509.jpg
http://s47.radikal.ru/i117/0903/bf/4540f873ec5a.jpg
http://s54.radikal.ru/i145/0903/85/4de97af807ac.jpg
http://s55.radikal.ru/i149/0903/92/882b47eacaee.jpg
http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=197
Телепередачі про Івана Піддубного:
«У пошуках істини. Сила та слабкість богатиря Піддубного»
http://www.stb.ua/e107_plugins/videotv/videoview.php?view.7934
"Трагедия силача. Иван Поддубный"
http://rutube.ru/tracks/1074883.html
"Іван Піддубний у боротьбі"
wg7SlZ_qZGM
http://s58.radikal.ru/i161/0903/28/c62283f16f0a.jpg
Незважаючи на немеркнучу славу Івана Піддубного, далеко не всім відомо, що богатир, який для всього світу став втіленням російської сили, насправді був українцем із давнього козацького роду. Втім, чи дивуватись цьому, коли дізнаєшся, що навіть Ілля Муромець, якого ми звикли вважати казковим персонажем древніх билин, родом зовсім не з Мурома, і що кожен відвідувач Києво-Печерської лаври може вклонитись останкам легендарного захисника Київської Русі, який знайшов вічний спочинок на рідній йому землі. На відміну від Іллі Муромця, Івана Піддубного такого права позбавили, прирікши на довгу і мученицьку смерть від злиднів і голоду на чужині.
Із села - на арену
Дорога у широкий світ для Івана Піддубного почалася досить пізно. Майже двадцятитрьохлітнім парубком подався він із рідного полтавського села Красенівки (нині Чорнобаївського району Черкаської області) на заробітки в легендарну Таврію, щоб допомогти своїй сім'ї "стати на ноги". Бо хоча куток села, де колись стояла хата Піддубних, досі називається Козацьким хутором, велось нащадкам козаків несолодко: землі було мало, а дітей багато.
Отож чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок народженому 8 жовтня 1871 року в багатодітній сім'ї Піддубних первістку Івану, стало богатирське здоров'я і, що не менш важливо, прищеплені ще з дитинства справді українські чесноти - працелюбство, тверезість, любов до рідного краю і висока хліборобська моральність, яка здавна вирізняла наш народ серед інших.
Завдяки цим рисам характеру Іван Піддубний не раз гідно витримуватиме екзамен на право називатись Людиною і Українцем, залишаючись вірним собі навіть у ситуаціях, коли доведеться відмовлятись не лише від традиційного для кожної знаменитості набору "диявольських" спокус, а й робити набагато важчий вибір між життям і смертю.
Втім, все це в Івана Піддубного ще попереду. А поки що він працює звичайнісіньким портовим вантажником, проводячи вільний час, яким при 16-годинному робочому дні є хіба що неділя, не в трактирах чи пивних, а в колі своїх нових друзів - курсантів морехідних класів А. Преображенського і В. Васильєва. Саме вони вперше познайомлять майбутнього "чемпіона чемпіонів", як титулуватиме Івана Піддубного світ, з азами борцівської науки. Адже, як скаже згодом із шокуючою "вищий світ" безпосередністю вже уславлений борець, "мало від природи вимахати бугаєм, потрібно вміти свою силу організовувати, спрямовуючи її у потрібне русло".
Своєрідний час долі проб'є для Івана Піддубного у знаменному для світового спорту 1896 році. В Афінах проходитимуть перші Олімпійські ігри сучасності, а тим часом до Феодосії прибуде на гастролі пересувний цирк Безкоровайного, "родзинкою" вистав якого стане "світовий" чемпіонат борців.
Подібні шоу були в той час мало не обов'язковим атрибутом кожного циркового балагану. Але правда і те, що найуславленіші місцеві силачі, ризикнувши помірятись силою із заїжджими професіоналами, як правило, з ганьбою покидали арену переможеними.
Отож коли Іван Піддубний - вже не простий вантажник, а приказчик у вантажній конторі "Лівас" - прийняв виклик організаторів турніру, мало хто вірив у його успіх. Та кожного вечора два тижні поспіль під захоплений рев і овації глядачів новачок перемагав щораз нових і нових суперників, лише з чемпіоном Росії волинянином Петром Янковим завершивши поєдинок внічию...
Це був початок професійної кар'єри борця Івана Піддубного, за понад сорок (!) років якої жоден суперник не зміг покласти його на лопатки!
Українець, під якого "прогнувся" світ
Донині наше уявлення про Івана Піддубного залишається деформованим стараннями його сучасників-газетярів, які в кращому разі чомусь "величали" нашого земляка "волзьким богатирем" і "російським ведмедем", у гіршому - "жорстоким звіром" і "гігантом без жалю", зі смаком описуючи "криваві" подробиці здобутих ним перемог. Як не прикро про це згадувати, але навіть О. Купрін долучився до недоброзичливців, залишивши на пам'ять нащадкам запис: "Намедни ужинал с Поддубным - человеком огромной силы и такой же глупости".
Справді, селянський син і колишній вантажник Іван Піддубний гімназій і університетів не закінчував, а відтак до кінця своїх днів у грамоті сильним не був, правил етикету не засвоїв і, більше того, постійно потерпав через свою довірливість і безпосередність. Але ця людина, як ніхто інший, була щирою в своїх почуттях.
Сьогодні нам важко навіть уявити, якою популярністю в Російській імперії користувалась вільна боротьба. Причому її "фанатами" були як чоловіки, так і жінки, а популярності відомих борців могли позаздрити нинішні естрадні і спортивні кумири. Та хоча прихильності Івана Піддубного прагнули тисячі його шанувальниць - від простих робітниць до екзальтованих аристократок - всі їх намагання були безуспішними. Його серце належало лише одній жінці -повітряній гімнастці Маші Газмаровій.
Коли в 1902 році під час гастролей у Тифлісі вона розбилась під час виступу, Іван Піддубний - "товстошкіра" і безжальна людина-звір, як до сьогодні дехто прагне нас переконувати, - втратив дар мови. Впродовж кількох місяців він мовчки лежав і плакав у готельному номері. Можливо, на цьому б і закінчилась спортивна кар'єра Івана Піддубного, якби йому, немов легендарному Іллі Муромцю, не довелося стати на захист землі руської.
Прагнучи довести свою спортивну перевагу, французи запрошують на Паризький чемпіонат 1903 року кращих борців світу. Гідним представником Росії міг стати лише українець Іван Піддубний, якого терміново починають навчати тонкощам і правилам французької боротьби у Санкт-Петербурзькому атлетичному товаристві.
Закордонна прем'єра Івана Піддубного виявилась воістину тріумфальною: одинадцять перемог поспіль над титулованими суперниками з різних країн. Розуміючи, що в чесному поєдинку українського богатиря не здолати, француз Рауль ле Буше йде на підлість, намазуючи своє тіло перед виходом на борцівський килим... олією. Розлючений Піддубний апелює до суддів, які, явно підігруючи співвітчизнику, ухвалюють вердикт: через кожні п'ять хвилин витирати Буше рушниками, хоча від цього він не стає менш слизьким. В кінцевому підсумку перемогу "за очками" присуджують Буше: "За красиве і вміле уникнення силових прийомів противника".
Та вже через рік Іван Піддубний на світовому чемпіонаті в Санкт-Петербурзі гідно покарає шахрая. Каскадом різноманітних прийомів виснаживши французького борця, український богатир поставив противника раком, чи, висловлюючись мовою професіоналів, в партер і протримав його в цій принизливій позі... 41 хвилину, аж поки осоромлений суперник не визнав своєї поразки.
Коли Іван Піддубний після поєдинку повертався до готелю, обабіч столичного Літейного проспекту, незважаючи на пізній час, нуртувало людське море торжествуючих петербуржців, які вітали Чемпіона чемпіонів - українського богатиря із хутора Козачого.
Найшляхетніший із найсильніших
З 1904 по 1909 рік Іван Піддубний залишався незмінним чемпіоном світу, а в 1910 році вже 39-річний борець залишає великий спорт і повертається у рідну Красенівку. Придбавши майже 200 гектарів землі, він щедро наділяє нею своїх рідних та одружується з дворянкою Ніною Квітко-Хоменко, комплекцією йому під стать.
Та життя заможного поміщика явно не для нього: зароблені за час спортивної кар'єри гроші швидко розходяться і, залишивши дружині на зберігання скриню із майже двома пудами золотих чемпіонських медалей, Іван Піддубний повертається на борцівський килим, де знову рівних йому немає.
"Впертий хохол" принципово "не лягає" ні під кого, хоча за програш йому не раз пропонували астрономічні, як на ті часи, суми.
Вірним своєму принципу - "Хай покладуть, якщо зможуть" - Іван Піддубний залишиться і в часи громадянської війни, принципово не емігруючи за кордон, де міг би спокійно забезпечити собі безбідне життя.
Збереглися свідчення очевидців, як у Житомирському цирку Івана Піддубного ледь не пристрелили п'яні анархісти, в Керчі його поранив (на щастя, легко) білий офіцер, а в Бердянську батько Махно вирішив довести, що найсильніші богатирі - у махновській армії. Професійні борці вважали за краще програвати махновцям, ніж ризикувати життям. Лише Іван Піддубний, перехрестившись, вийшов на арену і, як завжди, поклав на лопатки суперника. Цирк на кілька хвилин занімів, очікуючи негайної розправи над зухвальцем, але Махно лише розсміявся та наказав вволю накормити і напоїти голодних циркачів.
В Одесі Іван Піддубний потрапить до застінків ЧеКа, де впродовж тижня по пояс у холодній воді чекатиме своєї черги на розстріл. Та і цього разу доля виявиться милостивою до нього, все ж покаравши селянського сина за гоноровитість -дружина-дворянка втече до іншого, прихопивши з собою весь "золотий запас" чемпіонських медалей.
Відтак Івану Піддубному знову доведеться починати все з початку, заробляючи на життя боротьбою на цирковій арені. В 1923 році під час гастролей в Ростові вже 52-річний борець зустріне свою долю - мініатюрну, як його перша кохана-гімнастка, торговку бубликами Марію Семенівну.
Через рік Івана Піддубного першим із радянських атлетів запросять на гастролі до Німеччини, звідки він помандрує за океан - до США. Рівних йому за силою і майстерністю не буде і тут. Більше того, 56-річний спортсмен навіть стане переможцем міжнародного конкурсу чоловічої краси!
Та душа його сповнена тугою за батьківщиною, куди без долара за душею він нарешті повертається. Адже лукаві організатори американського турне, прагнучи зберегти за собою "золоту жилу", якою виявився Іван Піддубний, уклали контракт так, що зароблені гроші з банку міг отримати лише громадянин США. Однак і цього разу, роблячи вибір вже не між життям і смертю, а поверненням в Україну і півмільйоном доларів, Іван Піддубний знову підтверджує право називатись найшляхетнішим борцем світу.
"Оптимістична трагедія" по-більшовицьки...
Повернення у 1927 році видатного атлета на батьківщину виявилось невеселим: всіх його родичів у дорогій серцю Красенівці вже оголосили куркулями. Найважче було усвідомлювати, що ті кілька десятин землі, за які цілі сім'ї прирікали на смерть, колись подарував саме він - Іван Піддубний.
Більше ніколи до рідного села він вже не приїжджав. Напевно, це було навіть на краще, бо мовчки дивитись, як гине Україна від голодомору і сталінського терору Іван Піддубний навряд чи зміг би. Як не стерпів він тоді, коли вже у російському місті Єйську на березі Азовського моря, де подружжя Піддубних купило будиночок, Івану Максимовичу видали паспорт із прізвищем "Поддубный" і національністю "русский". Акуратно виправивши на "Пиддубный" і "украинец", уславлений ветеран подався в місцеве управління НКВС за новим, "правильним" документом. Додому він повернувся через два тижні під конвоєм. Втім, Піддубному ще пощастило, бо, судячи з кількох обшуків будинку і вимог добровільно видати зароблені в США долари, старий мав усі шанси стати "ворогом народу".
Лише в січні 1941 року вже сімдесятирічний Іван Піддубний вирішить остаточно розпрощатись з цирковою ареною, подавшись на давно заслужену пенсію. Та війна розпорядиться по-своєму.
Як і в часи громадянської, Іван Піддубний не стане ні від кого тікати. Мешканці окупованого в серпні 1942 року Єйська вражено дивитимуться, як кожного вечора видатний борець, ніби нічого не сталося, за давньою звичкою прогулюватиметься міською набережною з орденом Трудового Червоного Прапора на грудях. Навіть в окупантів це викликатиме повагу, а коли одного разу підпилий німецький офіцер спробує зірвати нагороду із грудей богатиря, Піддубний мовчки перекине зухвальця, мов щеня, через паркан.
Шануючи заслуги старого, німці призначать його завідуючим більярдного клубу при військовому госпіталі, що врятувало Піддубного від голодної смерті. Та радянські визволителі розцінять це як "зраду Батьківщини". Піддубного замалим не розстріляють, але у переможному 1945 році нібито простять "гріхи", удостоївши навіть звання заслуженого майстра спорту.
А потім просто викреслять із життя, прирікши старого і вже немічного Піддубного побиратись між людьми. Коли у серпні 1949 року він назавжди закриє очі, легендарного Чемпіона Чемпіонів, якого ніхто і ніколи не зміг покласти на лопатки, збиратимуть в останню дорогу всім містом, бо національний герой, яким по праву пишалася б будь-яка держава, не мав навіть костюма, а всі свої спортивні нагороди поміняв на хліб.
http://s51.radikal.ru/i133/0903/5f/b0bfea810993.jpg
http://s42.radikal.ru/i096/0903/29/6792b3e6098d.jpg
http://s53.radikal.ru/i142/0903/eb/df47ea8cde85.jpg
http://s51.radikal.ru/i134/0903/fe/3757dc792089.jpg
http://i039.radikal.ru/0903/6e/b16a54b7f509.jpg
http://s47.radikal.ru/i117/0903/bf/4540f873ec5a.jpg
http://s54.radikal.ru/i145/0903/85/4de97af807ac.jpg
http://s55.radikal.ru/i149/0903/92/882b47eacaee.jpg
http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=197
Телепередачі про Івана Піддубного:
«У пошуках істини. Сила та слабкість богатиря Піддубного»
http://www.stb.ua/e107_plugins/videotv/videoview.php?view.7934
"Трагедия силача. Иван Поддубный"
http://rutube.ru/tracks/1074883.html
"Іван Піддубний у боротьбі"
wg7SlZ_qZGM