Proletariat
15.04.2010, 17:38
http://ntz.org.ua/wp-content/uploads/2010/03/Fedun-Poltava_Petro.jpg
http://ntz.org.ua/?p=1420
Постановка проблеми. Для результативного дослідження сучасного стану розвитку різних сфер суспільних відносин після глобальних реформувань в Україні, що відбулись у кінці ХХ століття, важливо вивчати не тільки ті процеси, які відбуваються та їх наслідки в умовах сьогодення, але і те, як розвиток людського суспільства відбувався в минулому і як ці перетворення оцінювали наші співвітчизники цього періоду. Це дає можливість більш об’єктивніше оцінити стан економічного розвитку держави, виявити при цьому причини здійснення невдалих реформ, умови їх виникнення та на основі цього розробляти конкретні заходи щодо їх усунення. Реалізація вищесказаного повинна забезпечити позитивні зрушення у подальших реформуваннях національної економіки.
В Україні є значний, накопичений минулим поколіннями, досвід щодо реформування і оцінки стану розвитку суспільних відносин у різні історичні періоди та можливості поліпшення їх функціонування на майбутнє. У цю, неоціненну спадщину минулого, внесли свій вклад ціла плеяда відомих і маловідомих наших співвітчизників. Важливе місце серед цих особистостей займають учасники національно – визвольного руху 40-50-их років минулого століття в Україні. Відомим представником цього руху був П. Федун – «Полтава». В цьому році йому виповнилося б 90 років з дня народження (народився 23 лютого 1919 р. в с. Шнирів Бродівського повіту (тепер Бродівський район) Львівської області, а загинув 23 грудня 1951р. на 33 році життя.
Минулі державотворчі події характеризують його, як «одного з провідних ідеологів та публіцистів, керівника Головного осередку пропаганди Проводу ОУН (Організації Українських Націоналістів) заступника Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (далі – УГВР), начальника політвиховного відділу Головного військового штабу УПА (далі – ГВШ УПА), редактора та автора багатьох підпільних публікацій, відомого теж за псевдонімами та криптонімами «Петро Полтава» («П. Полтава», «П.М. Полтава», «П.П.»)… [1.1, с.3].» Дослідження його творчості є актуальним для сучасного розвитку державотворчих процесів в Україні, адже ідея побудови незалежної України була стержневою в його діяльності, до речі , такою вона є і в умовах сучасності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженнями діяльності П. Федуна – «Полтави» почали займатися в Україні в основному після розпаду СРСР. До цього періоду його твори були під забороною, а згадувати його ім’я також було небезпечно. Серед авторів, у працях яких відображено життя і творчість П. Федуна – «Полтави», слід відмітити: І. Гулика [3], В. Чуя [4], Д. Зробка [5], М. Зеленчука [6], В. Мороза [7], О. Стасюка [8], Веденєєва і Н. Биструхіна [9] та інших. Однак, зауважимо, що в цих публікаціях основна увага сконцентрована на загальні проблеми формування майбутньої незалежної української держави у творах П. Федуна – «Полтави» і, на наше переконання, у недостатній мірі висвітлено окремі складові її побудови. У першу чергу це відноситься до формування ладу, до якого повинна прямувати Україна і причини, які можуть гальмувати державотворчі процеси. Все це є важливим у процесах дослідження економічної спадщини П. Федуна – «Полтави» та використання його цінних порад у розвитку державотворчих процесів при формуванні української незалежної держави в умовах сьогодення.
Постановка завдання. Суть постановки завдання полягає в тому, щоб привернути увагу сучасників до творчої спадщини П. Федуна – «Полтави», особливо до творів суспільно-економічного спрямування. Його погляди на розвиток капіталізму, створення умов державою щодо неможливості його відновлення в Україні, причини виникнення економічних криз і засоби боротьби з ними, не втратили актуальності в сучасних умовах формування держави.
Жителі різних регіонів України можуть по-різному оцінювати суспільно-економічну спадщину П. Федуна – «Полтави» – одні підтримувати, інші не проявляти особливого інтересу, а дехто взагалі заперечувати його твердження і пропозиції щодо тих чи інших процесів державотворення та засобів боротьби з тими явищами, що гальмують формування та розвиток держави. І це є об’єктивно та закономірно і в повній мірі відповідає діалектичному розвитку суспільства. Проте, з іншого боку, знати про його діяльність, його погляди на ті чи інші сторони розвитку суспільства як у сучасних умовах, так і на майбутнє слід кожному громадянину України.
Виклад основного матеріалу. У своїх працях П. Федун – «Полтава» підняв цілий комплекс проблем щодо розвитку державотворчих процесів у різних сферах суспільних відносин. З цього приводу він писав: «В галузі суспільних відносин ОУН бореться за побудову безклясового суспільства… без поміщиків та без великих землевласників взагалі, суспільство без капіталістів, суспільство без упривілейованих політично і економічно паразитів типу сьогоднішніх большевицьких вельмож – суспільство працюючих, побудоване на засаді економічної і соціяльної рівности та максимальної справедливости» [1.2, с.590]. Тут ми бачимо чіткість поглядів ОУН щодо формування безкласового суспільства. Слід відмітити, що цю благородну ціль побудови справедливого суспільства ставило не одне покоління людства у різних країнах світу і в різні історичні епохи, однак, нажаль, досягти їм цього не вдалося нікому.
Отже, враховуючи історичне минуле у розвитку суспільних відносин, можна стверджувати, що побудова безкласового суспільства у програмних документах ОУН є в більшій мірі романтизмом і добрими намірами, ніж об’єктивної реальності у його практичній реалізації. Ми, безумовно, з погляду сучасності в оцінці минулого можемо віддати належне в їх благородних мріях і патріотичних пориваннях принести народним масам рівність і добробут. Ці слова, сповнені любові до народу, підтверджені висловлюванням П. Федуна – «Полтави» про його бачення побудови справедливого людського суспільства: «Під безклясовим суспільством ОУН розуміє таке суспільство, що в ньому не існуватиме поділу на визискувачів та визискованих, не існуватиме експлуатації людини людиною; таке суспільство, що було б вільне від усіх тих соціальних і економічних лих, що є властиві сьогоднішньому капіталізмові та большевизмові» [1.2, с. 590].
На Західній Україні, на території якої здійснював свою діяльність П. Федун – «Полтава», переважно розвивалось у цей період сільське господарство. Саме тому ця галузь займала особливе місце в програмних документах ОУН. З цього приводу він підкреслював, що в аграрних питаннях «ОУН є: 1) за знищення большевицької колгоспної системи в організації сільського господарства і разом з тим проти повороту капіталізму у сільському господарстві; 2) за право приватної власности на землю в рамках трудових господарств; 3) за заборону торгівлі і спекуляції землею» [1.2, с.591].
Тепер деталізуємо сказане. З одного боку, «за знищення большевицької колгоспної системи в організації сільського господарства та проти повороту капіталізму у сільському господарстві», з іншого. Перше твердження не слід сприймати прямолінійно. ОУН не виступала проти колективних форм господарювання, а передбачала, «що в майбутній українській державі допускатиметься і колективна форма господарювання» [11,с.587]. Цей напрямок селяни будуть обирати самостійно на засадах добровільності, на зовсім інших основах, ніж проведення насильницької сталінської колективізації. За колективізм у сільському господарстві, однак проти «большевицьких колгоспів» – такий девіз діяльності цієї організації був у вирішенні проблеми села. Тобто суть полягає у самих механізмах здійснення змін у різних системах аграрних відносин.
Теоретично обґрунтовано і практикою підтверджено, що до перетворення будь – яких відносин у різних сферах суспільства слід підходити виважено, системно і комплексно. Особливо це відноситься до аграрної економіки, результативне функціонування якої залежить від впливу цілого комплексу різноманітних факторів: тих, що залежать від людини і тих, до дії, яких вона може лише пристосовуватися та використовувати їх при здійсненні будь-яких видів діяльності.
У процесах проведення аграрних реформ, що відбулися у кінці ХХ століття в Україні, нажаль, реформатори не взяли до уваги вищесказане. Вони провели майже так деколективізацію, як проводили колективізацію органи радянської влади в минулому столітті. У результаті таких дій ми маємо зруйновані приміщення виробничого і обслуговуючого призначення в системі АПК, запустілі поля, безробітне і зубожіле селянство тощо. Сьогоднішнє усвідомлення результатів реформування вказує на те, що слід було б не руйнувати, створені важкою працею наших людей соціалістичні аграрні підприємства , а трансформувати їх у нові структури, з якісно новими формами відносин на селі. Тобто необхідно було б позбутися шаблонності у розробці аграрних програм і прямолінійності в їх реалізації.
Виникає також питання, чому «ОУН є проти повороту капіталістичних відносин у сільському господарстві». На ці питання П. Федун – «Полтава» дає чіткі відповіді: «Це значить, що ОУН є: а) проти повороту великої земельної власности поміщицького, куркульського чи будь-якого іншого типу; б) проти таких відносин, при яких існувала б експлуатація однієї, біднішої частини селянства, з боку іншої, заможнішої; в) проти таких відносин, при яких розвиток на селі проходив би стихійно, без контролі з боку цілого суспільства, у взаємній конкуренційній боротьбі сільських господарів» [1.2, с.591]. Отже, тут перераховано все те, негативне, що спричиняє капіталізм для переважної більшості селянства при веденні господарської діяльності.
Неврахування саме цих обставин в умовах сучасності обумовлює розвиток негативних тенденції у сільському господарстві, які, уже в сьогоднішніх умовах, мають трагічні наслідки для громадян. Прикладом може бути дії депутата Верховної Ради України В. Лозінського і ряд службових осіб у Кіровоградській області, що привели до загибелі людини [2]. І зауважимо, що це тільки початки результатів малопродуманих кроків у процесах реформування земельних відносин, а далі можливі інші, більші за цинічністю і ширші за масштабом, дії майбутніх крупних лантифудистів. Якщо держава не зупинить ці негативні процеси, то за це може взятися народ. Досвід минулого у таких ситуаціях є досить обширний і він може бути використаний у конкретних діях. З часом можуть появитися Кармелюки, Довбуші, Чугаї та інші ватажки народних месників минулих епох. Поряд з цим слід відмітити, що основний зміст боротьби ОУН полягав: «За повне визволення українського народу з-під московсько-большевицького ярма, за побудову УССД без поміщиків, капіталістів та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів» [1.3, с.138]. Ці програмові постанови і є тим фундаментом, на якому повинна була формуватися система суспільних відносин у державотворчих процесах цієї організації у цьому періоді.
Багато цінного із праць П. Федуна – «Полтави» можна почерпнути нашим сучасникам із його тверджень про суть економічних криз та боротьбі із ними. Досліджуючи розвиток економічних відносин при функціонуванні капіталістичної системи, він дійшов до висновку, що її стихійність доводить «до частих економічних криз, які викликають, у свою чергу, нужду широких народних мас, економічний занепад, фінансові труднощі. Економічні кризи – одне з найбільших нещасть сучасного людства. Вони, подібно як і війна, спихають часто народи на дно нужди, допроваджують мільйони людей у світі до величезного зубожіння» [1.3, с.139]. Це він написав у травні 1946 р., але суть кризи, її наслідки, що об’єктивно, у певній логічній послідовності відображені у далеких 40-х роках минулого століття, є характерним для сьогоднішньої глобальної фінансової світової кризи. Це, у свою чергу, дозволяє констатувати про глибоку обізнаність і вміння П. Федуна – «Полтави» узагальнювати закономірності розвитку світової економіки, його здатність об’єктивно оцінювати економічні явища та на основі цього обґрунтувати конкретні висновки і пропозиції щодо виходу із важкого економічного стану. І це, слід відмітити, він опрацьовував не в просторих залах наукових бібліотек з багатими книжковими фондами, а в глибокому підпіллі, постійно ризикуючи життям і переносячи неймовірні труднощі і перешкоди свого перебування на тій чи іншій території України. Тільки безмежна любов до свого народу, фанатична віра у незалежність майбутньої держави, титанічна працьовитість на всіх напрямках державотворення – ось ті важливі складові його життєвого шляху. Це може бути прикладом для нашого молодого покоління в умовах сьогоднішнього державотворення при формуванні української держави.
Характерними особливостями творчості П. Федуна – «Полтави» є те, що він не тільки зумів констатувати ті чи інші явища розвитку суспільних відносин, а давав конкретні поради і пропозиції щодо усунення негативних впливів тих чи інших чинників. Щодо засобів недопущення криз і подолання негативних їх наслідків він пропонував конкретні заходи: «Один із засобів не допустити до криз є впровадити в економічне життя плановість, організувати планове виробництво і розподіл продукції. Плановість продукції й розподіл може бути здійснена лише в усуспільненому господарстві. Отже, усуспільнення знарядь і засобів виробництва – це також один із засобів боротьби з економічними кризами» [1.3, с.139].
З огляду на сказане слід провести деяку аналогію із сьогоденням. У першу чергу про плановість. Як відомо, у Радянському Союзі значну увагу приділяли плановому веденню майже всіх сфер суспільних відносин і досягли певних успіхів у цьому. З цього приводу слід згадати Нобелівського лауреата в галузі економіки В. Леонтьєва (помер у 1999р. на 93 році життя в м. Нью-Йорку, США), який високо оцінив досягнення системи планування у колишньому СРСР. Однак, нажаль, наші реформатори на початкових стадіях здійснення реформ не взяли до уваги пропозиції щодо важливості планування у розвитку виробництва як нашим співвітчизником, так і розробки та поради Нобелівського лауреата російського походження (народився у м. Санк – Петербурзі у 1906р.). До речі, слід нагадати, що не тільки при побудові соціалізму, але і за подальшого розвитку капіталізму використовували різноманітні методи і механізми планування і досягти значного підвищення ефективності виробництва. Прикладом може бути діяльність відомого японського підприємця, одного із засновників японської школи менеджменту К. Мацусіта (1894 – 1989). Завдяки його інноваційним діям вперше стало впровадженням в японських компаніях п’ятирічних бізнес-планів і створення підрозділів, ефективність діяльності яких оцінювалися розмірами одержаного прибутку [10, с. 284].
Фактично у 90-х роках минулого століття планування в Україні, як важливий елемент забезпечення результативного функціонування різних сфер суспільних відносин, було відкинуто. Реформатори притримувались думки про те, що все вирішить ринок. Так, як скажімо, було в епоху А. Сміта (1723-1790). Вони не проявили настирливого бажання вивчити і використати цінну спадщину Дж. Кейнса (1883-1946) про «активне втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів» [11, с.750]. Ці напрацювання використовували різні країни світу. Ми, так би мовити, залишилися поза сферами цивілізації – стверджуючи, що все вирішить ринок, позбавляючи державу дійових механізмів впливу на різні сфери суспільних відносин. При цьому, слід зауважити, якщо слідувати шляхом обмеження дієвості управлінських державних структур у розвитку народногосподарського комплексу, то цілком логічно було б зменшити чисельність апарату управління. Однак, нажаль, цей апарат, навпаки, значно зріс у кількісному обчисленні, не вписуючись у загальноприйнятий принцип менеджменту: «Менше повноважень, менше роботи, менша чисельність державного управлінського персоналу». У нас все добре – тільки навпаки.
Проводячи глибокі і різнобічні дослідження функціонування капіталістичних відносин, П. Федун – «Полтава» прийшов до висновку що: «Капіталізм, тобто той лад, що опертий на принципі приватної власності і необмеженої економічної свободи, крім того, що допроваджує до витворення класових антагонізмів і викликує класову боротьбу, має ще інші темні боки» [1.3, с. 139]. Які ці «темні боки» капіталізму і що вони приносять трудящому люду? На ці та інші питання ми знаходимо відповіді у його творах, в яких, зокрема, сказано, що капіталізм «допровадив до витворення величезної нерівності між капіталістами і працюючими. Працюючі маси опинилися при капіталізмі на становищі визискуваних економічно і безсильних політично громадян» [1.3, с. 138]. Сьогоднішня реальна дійсність в Україні підтверджує об’єктивність і правдивість сказаного, адже впровадження різних і, слід зауважити, незавжди досконалих форм капіталізму у різні сфери суспільних відносин, не забезпечило тих результатів, на які надіялися широкі верстви населення. Тут, у принципі, не має що прибрати і, тим більше, добавити. Все сказане об’єктивно і відтворює те, що є сьогодні в Україні.
Одночасно зауважимо, що критикуючи капіталістичні відносини і стверджуючи, що «Поворот до капіталізму у випадку України був би у кожному відношенні кроком назад, регресом» [1.4, c. 145], разом з тим «український націоналізм найрішуче поборює також большевицький суспільний лад» [1.3, с. 140]. Одначе відмітимо, що тема соціалістичних відносин у програмі ОУН і боротьба проти більшовизму вимагає окремого наукового дослідження.
Поєднуючи ці напрямки українського національного визвольного руху, П. Федун – «Полтава» вказував на особливості його розвитку з врахуванням ідеології націоналізму та умов внутрішнього та зовнішнього середовища, що склалися в цей період у світі. Особливо чітко він виклав своє бачення у вирішенні цих проблем у статті: «Кілька завваг щодо того, якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу», підготовленої у серпні 1950 р. [1.5]. Не будемо деталізувати всі складові цієї важливої праці у цих важких умовах здійснення боротьби, але використовуємо лише ті фрагменти, які мають пряме відношення до теми нашої публікації.
Ітак, вказуючи на важливість радіопередачі «Голосу Америки», П.Федун – «Полтава» звертає особливу увагу радіостанції на те, що: «Критику большевицького ладу не доцільно вести з позиції капіталізму…», адже: «Підсоветські люди у своїй величезній більшості є виразно проти повороту капіталізму. Це є той наслідок революції в Росії 1917 – [19] 20 рр., що його ніяк неможна ігнорувати і з яким треба рішуче рахуватися. Цього вимагає реальна дійсність і реальна політична доцільність… З цим повинна теж рахуватися американська пропаганда, скерована до народів Советського союзу» [1.5, с.540]. В цій обширній, однак лаконічній цитаті об’єктивно відображено суть і зміст національно – визвольного руху 40 – 50-их років минулого століття в Україні. Тут чітко виражені позиції діячів цього руху до існуючих суспільнополітичних ладів у світі. Незважаючи на сприйняття різних політичних устроїв, П. Федун – «Полтава» позитивно оцінює революцію в Росії у 1917 р. і вказує, що цього результату ніяк не можна ігнорувати і з якими треба рішуче рахуватися. Нажаль, ця оцінка свідомо замовчувалася і не була доведена органами радянської влади до широких народних мас. У колишньому СРСР це свідоме замовчування правди, двухличність в політиці партійних діячів прискорило розпад Радянського Союзу в кінці ХХ століття.
В цій праці є багато цінного матеріалу щодо поліпшення ведення інформаційної пропаганди радіостанцією «Голос Америки» про об’єктивну суть і зміст большевицького ладу. Його поради з успіхом можна використати як для написання цієї, так інших статей з іншої тематики. Це вказує на всебічну обізнаність П. Федуна – «Полтави» із життям українського народу, його поривами і бажаннями, з одного боку, та вміння об’єктивно виражати все те, з іншого.
На підтвердження сказаного наведемо ще одну цитату з цієї статті про те, що ми «маємо зв’язки з широкими підсоветськими масами, дуже добре знаємо, що підсоветські люди не захоплюються капіталізмом – ні старим європейським, ні теперішнім американським. Підсоветські маси можна з успіхом закликати на боротьбу проти большевизму не в ім’я реставрації капіталізму, не в ім’я навіть американського способу життя, який, безперечно, має в собі дуже багато і здорових моментів» [1,5, с. 540]. Із цих висловів поставимо питання сучасним нашим демократичним чи наддемократичним, патріотичним чи ультрапатріотичним діячам: чи так відкрито, і, що головне, правдиво, вони висловлювали прагнення українського народу перед, скажімо, «Європейським чи теперішнім американським» капіталізмом»? У період перемін у кінці XX і на початку XXI століть в Україні ми самі поставили ці питання самі і дамо відповідь на них. Наші проводирі ще не подолали в собі ознак раба в своїй діяльності і вони коливаються у своїх діях від «дяді Вані до дяді Сема». І подолати це у своїх душах в умовах сьогодення досить важко. Досвід і практика показують, що долаються ці симптоми поки що більше у словесному словоблудстві, ніж у практичних діях. Це, безумовно, відчуває кожен громадянин України і твердо вірюючи в справедливість відомого принципу: «Все так не буде».
З цього приводу приведемо пророчі слова П. Федуна – «Полтави»: «Большевицький лад треба критикувати з позиції тих передових політичних сил з-поміж народів Советського Союзу, які змагають до повалення большевизму не в ім’я реставрації там старих порядків, а в ім’я побудови нового справедливого і прогресивного соціяльно – економічного ладу» [1.5, с.540]. Тут сказано ясно – як необхідно вести боротьбу і що повинно бути кінцевою метою цієї боротьби. З цього приводу нас дивує одне, що керівні органи радянської влади читали і вивчали, при цьому детально те, що писали ідеологи українського націоналізму, особливо про капіталізм та економічні кризи, однак не висвітлювали те при боротьбі з «українськими буржуазними націоналістами при цьому, як вони стверджували, запеклими ворогами українського народу». Засліплені ідеологічним догматизмом комунізму, вони не бажали окреслювати реальну дійсність такою, якою вона була, а майбутнє комуністичне світле сприймали з революційним оптимізмом, не враховуючи думки інших. До чого це привело? Ми сьогодні як на прикладі України, так і інших країн колишньої соціалістичної співдружності, безумовно, знаємо в деталях. При цьому зауважимо, що тут діє всеохоплюючий принцип розвитку людського суспільства: «Правда перемагає завжди». І це слід пам’ятати всім: як тим, які викинуті на узбіччя історії, так і тим, хто сьогодні її творить, щоб не опинитися там, де зараз є їхні попередники. Для цього і необхідно деталізовано досліджувати минуле, об’єктивно оцінювати як трагічні його сторінки, так і позитивні досягнення. Тобто все необхідно вивчати і використовувати у сьогоднішньому непростому періоді державотворення в Україні.
Висновки з даного дослідження. Узагальнюючи сказане про результати дослідження економічної спадщини П. Федуна – «Полтави» щодо розвитку капіталізму та передумов виникнення економічних криз і способів боротьби з ними, можна констатувати про те, що він підняв у свій час досить важливі і актуальні проблеми розвитку людського суспільства. Його бачення розвитку капіталізму і неможливості повернення майбутньої української держави до цього ладу, який створив багато негативного для простого ладу, обґрунтування причин виникнення економічних криз і засобів боротьби з ними, не втратили своєї цінності і актуальності в умовах сьогодення. Саме із-за цих обставин у сучасних умовах слід детально і всебічно вивчати неоціненну спадщину наших співвітчизників у минулому і використовувати їх надбання при подальшому розвитку державотворчих процесів в Україні з врахуванням сьогоднішніх реалій розвитку суспільства.
http://ntz.org.ua/?p=1420
Постановка проблеми. Для результативного дослідження сучасного стану розвитку різних сфер суспільних відносин після глобальних реформувань в Україні, що відбулись у кінці ХХ століття, важливо вивчати не тільки ті процеси, які відбуваються та їх наслідки в умовах сьогодення, але і те, як розвиток людського суспільства відбувався в минулому і як ці перетворення оцінювали наші співвітчизники цього періоду. Це дає можливість більш об’єктивніше оцінити стан економічного розвитку держави, виявити при цьому причини здійснення невдалих реформ, умови їх виникнення та на основі цього розробляти конкретні заходи щодо їх усунення. Реалізація вищесказаного повинна забезпечити позитивні зрушення у подальших реформуваннях національної економіки.
В Україні є значний, накопичений минулим поколіннями, досвід щодо реформування і оцінки стану розвитку суспільних відносин у різні історичні періоди та можливості поліпшення їх функціонування на майбутнє. У цю, неоціненну спадщину минулого, внесли свій вклад ціла плеяда відомих і маловідомих наших співвітчизників. Важливе місце серед цих особистостей займають учасники національно – визвольного руху 40-50-их років минулого століття в Україні. Відомим представником цього руху був П. Федун – «Полтава». В цьому році йому виповнилося б 90 років з дня народження (народився 23 лютого 1919 р. в с. Шнирів Бродівського повіту (тепер Бродівський район) Львівської області, а загинув 23 грудня 1951р. на 33 році життя.
Минулі державотворчі події характеризують його, як «одного з провідних ідеологів та публіцистів, керівника Головного осередку пропаганди Проводу ОУН (Організації Українських Націоналістів) заступника Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (далі – УГВР), начальника політвиховного відділу Головного військового штабу УПА (далі – ГВШ УПА), редактора та автора багатьох підпільних публікацій, відомого теж за псевдонімами та криптонімами «Петро Полтава» («П. Полтава», «П.М. Полтава», «П.П.»)… [1.1, с.3].» Дослідження його творчості є актуальним для сучасного розвитку державотворчих процесів в Україні, адже ідея побудови незалежної України була стержневою в його діяльності, до речі , такою вона є і в умовах сучасності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженнями діяльності П. Федуна – «Полтави» почали займатися в Україні в основному після розпаду СРСР. До цього періоду його твори були під забороною, а згадувати його ім’я також було небезпечно. Серед авторів, у працях яких відображено життя і творчість П. Федуна – «Полтави», слід відмітити: І. Гулика [3], В. Чуя [4], Д. Зробка [5], М. Зеленчука [6], В. Мороза [7], О. Стасюка [8], Веденєєва і Н. Биструхіна [9] та інших. Однак, зауважимо, що в цих публікаціях основна увага сконцентрована на загальні проблеми формування майбутньої незалежної української держави у творах П. Федуна – «Полтави» і, на наше переконання, у недостатній мірі висвітлено окремі складові її побудови. У першу чергу це відноситься до формування ладу, до якого повинна прямувати Україна і причини, які можуть гальмувати державотворчі процеси. Все це є важливим у процесах дослідження економічної спадщини П. Федуна – «Полтави» та використання його цінних порад у розвитку державотворчих процесів при формуванні української незалежної держави в умовах сьогодення.
Постановка завдання. Суть постановки завдання полягає в тому, щоб привернути увагу сучасників до творчої спадщини П. Федуна – «Полтави», особливо до творів суспільно-економічного спрямування. Його погляди на розвиток капіталізму, створення умов державою щодо неможливості його відновлення в Україні, причини виникнення економічних криз і засоби боротьби з ними, не втратили актуальності в сучасних умовах формування держави.
Жителі різних регіонів України можуть по-різному оцінювати суспільно-економічну спадщину П. Федуна – «Полтави» – одні підтримувати, інші не проявляти особливого інтересу, а дехто взагалі заперечувати його твердження і пропозиції щодо тих чи інших процесів державотворення та засобів боротьби з тими явищами, що гальмують формування та розвиток держави. І це є об’єктивно та закономірно і в повній мірі відповідає діалектичному розвитку суспільства. Проте, з іншого боку, знати про його діяльність, його погляди на ті чи інші сторони розвитку суспільства як у сучасних умовах, так і на майбутнє слід кожному громадянину України.
Виклад основного матеріалу. У своїх працях П. Федун – «Полтава» підняв цілий комплекс проблем щодо розвитку державотворчих процесів у різних сферах суспільних відносин. З цього приводу він писав: «В галузі суспільних відносин ОУН бореться за побудову безклясового суспільства… без поміщиків та без великих землевласників взагалі, суспільство без капіталістів, суспільство без упривілейованих політично і економічно паразитів типу сьогоднішніх большевицьких вельмож – суспільство працюючих, побудоване на засаді економічної і соціяльної рівности та максимальної справедливости» [1.2, с.590]. Тут ми бачимо чіткість поглядів ОУН щодо формування безкласового суспільства. Слід відмітити, що цю благородну ціль побудови справедливого суспільства ставило не одне покоління людства у різних країнах світу і в різні історичні епохи, однак, нажаль, досягти їм цього не вдалося нікому.
Отже, враховуючи історичне минуле у розвитку суспільних відносин, можна стверджувати, що побудова безкласового суспільства у програмних документах ОУН є в більшій мірі романтизмом і добрими намірами, ніж об’єктивної реальності у його практичній реалізації. Ми, безумовно, з погляду сучасності в оцінці минулого можемо віддати належне в їх благородних мріях і патріотичних пориваннях принести народним масам рівність і добробут. Ці слова, сповнені любові до народу, підтверджені висловлюванням П. Федуна – «Полтави» про його бачення побудови справедливого людського суспільства: «Під безклясовим суспільством ОУН розуміє таке суспільство, що в ньому не існуватиме поділу на визискувачів та визискованих, не існуватиме експлуатації людини людиною; таке суспільство, що було б вільне від усіх тих соціальних і економічних лих, що є властиві сьогоднішньому капіталізмові та большевизмові» [1.2, с. 590].
На Західній Україні, на території якої здійснював свою діяльність П. Федун – «Полтава», переважно розвивалось у цей період сільське господарство. Саме тому ця галузь займала особливе місце в програмних документах ОУН. З цього приводу він підкреслював, що в аграрних питаннях «ОУН є: 1) за знищення большевицької колгоспної системи в організації сільського господарства і разом з тим проти повороту капіталізму у сільському господарстві; 2) за право приватної власности на землю в рамках трудових господарств; 3) за заборону торгівлі і спекуляції землею» [1.2, с.591].
Тепер деталізуємо сказане. З одного боку, «за знищення большевицької колгоспної системи в організації сільського господарства та проти повороту капіталізму у сільському господарстві», з іншого. Перше твердження не слід сприймати прямолінійно. ОУН не виступала проти колективних форм господарювання, а передбачала, «що в майбутній українській державі допускатиметься і колективна форма господарювання» [11,с.587]. Цей напрямок селяни будуть обирати самостійно на засадах добровільності, на зовсім інших основах, ніж проведення насильницької сталінської колективізації. За колективізм у сільському господарстві, однак проти «большевицьких колгоспів» – такий девіз діяльності цієї організації був у вирішенні проблеми села. Тобто суть полягає у самих механізмах здійснення змін у різних системах аграрних відносин.
Теоретично обґрунтовано і практикою підтверджено, що до перетворення будь – яких відносин у різних сферах суспільства слід підходити виважено, системно і комплексно. Особливо це відноситься до аграрної економіки, результативне функціонування якої залежить від впливу цілого комплексу різноманітних факторів: тих, що залежать від людини і тих, до дії, яких вона може лише пристосовуватися та використовувати їх при здійсненні будь-яких видів діяльності.
У процесах проведення аграрних реформ, що відбулися у кінці ХХ століття в Україні, нажаль, реформатори не взяли до уваги вищесказане. Вони провели майже так деколективізацію, як проводили колективізацію органи радянської влади в минулому столітті. У результаті таких дій ми маємо зруйновані приміщення виробничого і обслуговуючого призначення в системі АПК, запустілі поля, безробітне і зубожіле селянство тощо. Сьогоднішнє усвідомлення результатів реформування вказує на те, що слід було б не руйнувати, створені важкою працею наших людей соціалістичні аграрні підприємства , а трансформувати їх у нові структури, з якісно новими формами відносин на селі. Тобто необхідно було б позбутися шаблонності у розробці аграрних програм і прямолінійності в їх реалізації.
Виникає також питання, чому «ОУН є проти повороту капіталістичних відносин у сільському господарстві». На ці питання П. Федун – «Полтава» дає чіткі відповіді: «Це значить, що ОУН є: а) проти повороту великої земельної власности поміщицького, куркульського чи будь-якого іншого типу; б) проти таких відносин, при яких існувала б експлуатація однієї, біднішої частини селянства, з боку іншої, заможнішої; в) проти таких відносин, при яких розвиток на селі проходив би стихійно, без контролі з боку цілого суспільства, у взаємній конкуренційній боротьбі сільських господарів» [1.2, с.591]. Отже, тут перераховано все те, негативне, що спричиняє капіталізм для переважної більшості селянства при веденні господарської діяльності.
Неврахування саме цих обставин в умовах сучасності обумовлює розвиток негативних тенденції у сільському господарстві, які, уже в сьогоднішніх умовах, мають трагічні наслідки для громадян. Прикладом може бути дії депутата Верховної Ради України В. Лозінського і ряд службових осіб у Кіровоградській області, що привели до загибелі людини [2]. І зауважимо, що це тільки початки результатів малопродуманих кроків у процесах реформування земельних відносин, а далі можливі інші, більші за цинічністю і ширші за масштабом, дії майбутніх крупних лантифудистів. Якщо держава не зупинить ці негативні процеси, то за це може взятися народ. Досвід минулого у таких ситуаціях є досить обширний і він може бути використаний у конкретних діях. З часом можуть появитися Кармелюки, Довбуші, Чугаї та інші ватажки народних месників минулих епох. Поряд з цим слід відмітити, що основний зміст боротьби ОУН полягав: «За повне визволення українського народу з-під московсько-большевицького ярма, за побудову УССД без поміщиків, капіталістів та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів» [1.3, с.138]. Ці програмові постанови і є тим фундаментом, на якому повинна була формуватися система суспільних відносин у державотворчих процесах цієї організації у цьому періоді.
Багато цінного із праць П. Федуна – «Полтави» можна почерпнути нашим сучасникам із його тверджень про суть економічних криз та боротьбі із ними. Досліджуючи розвиток економічних відносин при функціонуванні капіталістичної системи, він дійшов до висновку, що її стихійність доводить «до частих економічних криз, які викликають, у свою чергу, нужду широких народних мас, економічний занепад, фінансові труднощі. Економічні кризи – одне з найбільших нещасть сучасного людства. Вони, подібно як і війна, спихають часто народи на дно нужди, допроваджують мільйони людей у світі до величезного зубожіння» [1.3, с.139]. Це він написав у травні 1946 р., але суть кризи, її наслідки, що об’єктивно, у певній логічній послідовності відображені у далеких 40-х роках минулого століття, є характерним для сьогоднішньої глобальної фінансової світової кризи. Це, у свою чергу, дозволяє констатувати про глибоку обізнаність і вміння П. Федуна – «Полтави» узагальнювати закономірності розвитку світової економіки, його здатність об’єктивно оцінювати економічні явища та на основі цього обґрунтувати конкретні висновки і пропозиції щодо виходу із важкого економічного стану. І це, слід відмітити, він опрацьовував не в просторих залах наукових бібліотек з багатими книжковими фондами, а в глибокому підпіллі, постійно ризикуючи життям і переносячи неймовірні труднощі і перешкоди свого перебування на тій чи іншій території України. Тільки безмежна любов до свого народу, фанатична віра у незалежність майбутньої держави, титанічна працьовитість на всіх напрямках державотворення – ось ті важливі складові його життєвого шляху. Це може бути прикладом для нашого молодого покоління в умовах сьогоднішнього державотворення при формуванні української держави.
Характерними особливостями творчості П. Федуна – «Полтави» є те, що він не тільки зумів констатувати ті чи інші явища розвитку суспільних відносин, а давав конкретні поради і пропозиції щодо усунення негативних впливів тих чи інших чинників. Щодо засобів недопущення криз і подолання негативних їх наслідків він пропонував конкретні заходи: «Один із засобів не допустити до криз є впровадити в економічне життя плановість, організувати планове виробництво і розподіл продукції. Плановість продукції й розподіл може бути здійснена лише в усуспільненому господарстві. Отже, усуспільнення знарядь і засобів виробництва – це також один із засобів боротьби з економічними кризами» [1.3, с.139].
З огляду на сказане слід провести деяку аналогію із сьогоденням. У першу чергу про плановість. Як відомо, у Радянському Союзі значну увагу приділяли плановому веденню майже всіх сфер суспільних відносин і досягли певних успіхів у цьому. З цього приводу слід згадати Нобелівського лауреата в галузі економіки В. Леонтьєва (помер у 1999р. на 93 році життя в м. Нью-Йорку, США), який високо оцінив досягнення системи планування у колишньому СРСР. Однак, нажаль, наші реформатори на початкових стадіях здійснення реформ не взяли до уваги пропозиції щодо важливості планування у розвитку виробництва як нашим співвітчизником, так і розробки та поради Нобелівського лауреата російського походження (народився у м. Санк – Петербурзі у 1906р.). До речі, слід нагадати, що не тільки при побудові соціалізму, але і за подальшого розвитку капіталізму використовували різноманітні методи і механізми планування і досягти значного підвищення ефективності виробництва. Прикладом може бути діяльність відомого японського підприємця, одного із засновників японської школи менеджменту К. Мацусіта (1894 – 1989). Завдяки його інноваційним діям вперше стало впровадженням в японських компаніях п’ятирічних бізнес-планів і створення підрозділів, ефективність діяльності яких оцінювалися розмірами одержаного прибутку [10, с. 284].
Фактично у 90-х роках минулого століття планування в Україні, як важливий елемент забезпечення результативного функціонування різних сфер суспільних відносин, було відкинуто. Реформатори притримувались думки про те, що все вирішить ринок. Так, як скажімо, було в епоху А. Сміта (1723-1790). Вони не проявили настирливого бажання вивчити і використати цінну спадщину Дж. Кейнса (1883-1946) про «активне втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів» [11, с.750]. Ці напрацювання використовували різні країни світу. Ми, так би мовити, залишилися поза сферами цивілізації – стверджуючи, що все вирішить ринок, позбавляючи державу дійових механізмів впливу на різні сфери суспільних відносин. При цьому, слід зауважити, якщо слідувати шляхом обмеження дієвості управлінських державних структур у розвитку народногосподарського комплексу, то цілком логічно було б зменшити чисельність апарату управління. Однак, нажаль, цей апарат, навпаки, значно зріс у кількісному обчисленні, не вписуючись у загальноприйнятий принцип менеджменту: «Менше повноважень, менше роботи, менша чисельність державного управлінського персоналу». У нас все добре – тільки навпаки.
Проводячи глибокі і різнобічні дослідження функціонування капіталістичних відносин, П. Федун – «Полтава» прийшов до висновку що: «Капіталізм, тобто той лад, що опертий на принципі приватної власності і необмеженої економічної свободи, крім того, що допроваджує до витворення класових антагонізмів і викликує класову боротьбу, має ще інші темні боки» [1.3, с. 139]. Які ці «темні боки» капіталізму і що вони приносять трудящому люду? На ці та інші питання ми знаходимо відповіді у його творах, в яких, зокрема, сказано, що капіталізм «допровадив до витворення величезної нерівності між капіталістами і працюючими. Працюючі маси опинилися при капіталізмі на становищі визискуваних економічно і безсильних політично громадян» [1.3, с. 138]. Сьогоднішня реальна дійсність в Україні підтверджує об’єктивність і правдивість сказаного, адже впровадження різних і, слід зауважити, незавжди досконалих форм капіталізму у різні сфери суспільних відносин, не забезпечило тих результатів, на які надіялися широкі верстви населення. Тут, у принципі, не має що прибрати і, тим більше, добавити. Все сказане об’єктивно і відтворює те, що є сьогодні в Україні.
Одночасно зауважимо, що критикуючи капіталістичні відносини і стверджуючи, що «Поворот до капіталізму у випадку України був би у кожному відношенні кроком назад, регресом» [1.4, c. 145], разом з тим «український націоналізм найрішуче поборює також большевицький суспільний лад» [1.3, с. 140]. Одначе відмітимо, що тема соціалістичних відносин у програмі ОУН і боротьба проти більшовизму вимагає окремого наукового дослідження.
Поєднуючи ці напрямки українського національного визвольного руху, П. Федун – «Полтава» вказував на особливості його розвитку з врахуванням ідеології націоналізму та умов внутрішнього та зовнішнього середовища, що склалися в цей період у світі. Особливо чітко він виклав своє бачення у вирішенні цих проблем у статті: «Кілька завваг щодо того, якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу», підготовленої у серпні 1950 р. [1.5]. Не будемо деталізувати всі складові цієї важливої праці у цих важких умовах здійснення боротьби, але використовуємо лише ті фрагменти, які мають пряме відношення до теми нашої публікації.
Ітак, вказуючи на важливість радіопередачі «Голосу Америки», П.Федун – «Полтава» звертає особливу увагу радіостанції на те, що: «Критику большевицького ладу не доцільно вести з позиції капіталізму…», адже: «Підсоветські люди у своїй величезній більшості є виразно проти повороту капіталізму. Це є той наслідок революції в Росії 1917 – [19] 20 рр., що його ніяк неможна ігнорувати і з яким треба рішуче рахуватися. Цього вимагає реальна дійсність і реальна політична доцільність… З цим повинна теж рахуватися американська пропаганда, скерована до народів Советського союзу» [1.5, с.540]. В цій обширній, однак лаконічній цитаті об’єктивно відображено суть і зміст національно – визвольного руху 40 – 50-их років минулого століття в Україні. Тут чітко виражені позиції діячів цього руху до існуючих суспільнополітичних ладів у світі. Незважаючи на сприйняття різних політичних устроїв, П. Федун – «Полтава» позитивно оцінює революцію в Росії у 1917 р. і вказує, що цього результату ніяк не можна ігнорувати і з якими треба рішуче рахуватися. Нажаль, ця оцінка свідомо замовчувалася і не була доведена органами радянської влади до широких народних мас. У колишньому СРСР це свідоме замовчування правди, двухличність в політиці партійних діячів прискорило розпад Радянського Союзу в кінці ХХ століття.
В цій праці є багато цінного матеріалу щодо поліпшення ведення інформаційної пропаганди радіостанцією «Голос Америки» про об’єктивну суть і зміст большевицького ладу. Його поради з успіхом можна використати як для написання цієї, так інших статей з іншої тематики. Це вказує на всебічну обізнаність П. Федуна – «Полтави» із життям українського народу, його поривами і бажаннями, з одного боку, та вміння об’єктивно виражати все те, з іншого.
На підтвердження сказаного наведемо ще одну цитату з цієї статті про те, що ми «маємо зв’язки з широкими підсоветськими масами, дуже добре знаємо, що підсоветські люди не захоплюються капіталізмом – ні старим європейським, ні теперішнім американським. Підсоветські маси можна з успіхом закликати на боротьбу проти большевизму не в ім’я реставрації капіталізму, не в ім’я навіть американського способу життя, який, безперечно, має в собі дуже багато і здорових моментів» [1,5, с. 540]. Із цих висловів поставимо питання сучасним нашим демократичним чи наддемократичним, патріотичним чи ультрапатріотичним діячам: чи так відкрито, і, що головне, правдиво, вони висловлювали прагнення українського народу перед, скажімо, «Європейським чи теперішнім американським» капіталізмом»? У період перемін у кінці XX і на початку XXI століть в Україні ми самі поставили ці питання самі і дамо відповідь на них. Наші проводирі ще не подолали в собі ознак раба в своїй діяльності і вони коливаються у своїх діях від «дяді Вані до дяді Сема». І подолати це у своїх душах в умовах сьогодення досить важко. Досвід і практика показують, що долаються ці симптоми поки що більше у словесному словоблудстві, ніж у практичних діях. Це, безумовно, відчуває кожен громадянин України і твердо вірюючи в справедливість відомого принципу: «Все так не буде».
З цього приводу приведемо пророчі слова П. Федуна – «Полтави»: «Большевицький лад треба критикувати з позиції тих передових політичних сил з-поміж народів Советського Союзу, які змагають до повалення большевизму не в ім’я реставрації там старих порядків, а в ім’я побудови нового справедливого і прогресивного соціяльно – економічного ладу» [1.5, с.540]. Тут сказано ясно – як необхідно вести боротьбу і що повинно бути кінцевою метою цієї боротьби. З цього приводу нас дивує одне, що керівні органи радянської влади читали і вивчали, при цьому детально те, що писали ідеологи українського націоналізму, особливо про капіталізм та економічні кризи, однак не висвітлювали те при боротьбі з «українськими буржуазними націоналістами при цьому, як вони стверджували, запеклими ворогами українського народу». Засліплені ідеологічним догматизмом комунізму, вони не бажали окреслювати реальну дійсність такою, якою вона була, а майбутнє комуністичне світле сприймали з революційним оптимізмом, не враховуючи думки інших. До чого це привело? Ми сьогодні як на прикладі України, так і інших країн колишньої соціалістичної співдружності, безумовно, знаємо в деталях. При цьому зауважимо, що тут діє всеохоплюючий принцип розвитку людського суспільства: «Правда перемагає завжди». І це слід пам’ятати всім: як тим, які викинуті на узбіччя історії, так і тим, хто сьогодні її творить, щоб не опинитися там, де зараз є їхні попередники. Для цього і необхідно деталізовано досліджувати минуле, об’єктивно оцінювати як трагічні його сторінки, так і позитивні досягнення. Тобто все необхідно вивчати і використовувати у сьогоднішньому непростому періоді державотворення в Україні.
Висновки з даного дослідження. Узагальнюючи сказане про результати дослідження економічної спадщини П. Федуна – «Полтави» щодо розвитку капіталізму та передумов виникнення економічних криз і способів боротьби з ними, можна констатувати про те, що він підняв у свій час досить важливі і актуальні проблеми розвитку людського суспільства. Його бачення розвитку капіталізму і неможливості повернення майбутньої української держави до цього ладу, який створив багато негативного для простого ладу, обґрунтування причин виникнення економічних криз і засобів боротьби з ними, не втратили своєї цінності і актуальності в умовах сьогодення. Саме із-за цих обставин у сучасних умовах слід детально і всебічно вивчати неоціненну спадщину наших співвітчизників у минулому і використовувати їх надбання при подальшому розвитку державотворчих процесів в Україні з врахуванням сьогоднішніх реалій розвитку суспільства.