Галичани підтримували Карпатську Україну

[Гонта]

Галичани підтримували Карпатську Україну

Івано-Франківщина – Українці Галичини з ентузіазмом зустріли звістку про надання Закарпаттю автономних прав, а згодом проголошення незалежної Карпато-Української держави. Підтримували фінансово і морально. Переходили польсько-чеський кордон, щоб вступити до лав Карпатської Січі. Про це вчені пишуть наукові праці. Про це співають юні пластуни.

Прикарпаття і Закарпаття – як близнюки не лише через схожість назв. Роз’єднані горами, а упродовж кількох століть і державними кордонами, люди з двох боків Карпат попри всі перепони і заборони придивлялися і прислухалися до життя один одного, мали схожі болі, надії, прагнення. То ж в Галичині з великим захопленням у 1938 році сприйняли звістку про те, що Закарпаття стало автономним, – каже завідувач кафедри політології Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, доктор історичних наук, професор Василь Марчук.

«Вісті про надання Підкарпатській Русі автономії швидко дійшли до Галичини. У краї прокотилася хвиля мітингів і демонстрацій. Ініціатором переважнї більшості їх була ОУН. Особливо активно діяв Роман Шухевич», – зазначив професор Василь Марчук.

На підтримку – мітинги, збір коштів, перехід кордону

Культурно-освітні взаємини між українцями Галичини і Закарпаття особливо зросли, коли декого доля закинула на західний бік Карпат після поразки національно-визвольної боротьби 1918-1919 років. Значною мірою таким відносинам сприяв митрополит Андрей Шептицький. Через 20 років здавалось, що знову є шанс державотворення і незалежності. Національні сили Галичини розглядали це як крок до соборної Української держави, каже Василь Марчук.

«Провід українських націоналістів, який мав широку нелегальну мережу в Галичині, розповсюдив заклик: «Українське Закарпаття захищає в тій хвилині ідею незалежної Української Закарпатської держави, яка з хвилиною вибуху повстання на всіх українських землях проти всіх окупантів України стихійно об’єднається в єдину державу всіх українців».

Галичани спричинилися до фінансової та моральної підтримки Карпатської України, забезпечення фахівцями. Приміром, виходець з Галичини Зенон Коссак, який пройшов шлях від члена Проводу Спілки Української Націоналістичної Молоді, члена ОУН до заступника бойового референта Романа Шухевича, був серед тих, хто розробляв план втечі Степана Бандери з в’язниці у Вронках, в Карпатській Січі очолював субреферат ідеології у відділі преси і пропаганди. Саме з його ініціативи 19 лютого 1939 року у Хусті було проведено ІІ Січовий з’їзд.

Тисячі галичан нелегально переходили чесько-польський кордон, сотні загинули або були закатовані. Навіть після трагічного бою на Красному полі тривали судові процеси над перебіжчиками.

Історія у дитячій пам’яті і пластовій пісні

Члени пластового гуртка «Орли» з с.Липівка Рогатинського району нещодавно побували на Красному полі. Кажуть, їхні односельці були серед тих, хто воював в Карпатській Січі. Завдяки галичанам на Закарпатті був створений «Пласт», почало діяти товариство «Просвіта». Розповідає виховник пластунів Богдан Стиславський.

«Ми коли їхали в Джублик на Закарпатті, ми відвідали Красне поле, віддали шану, заспівали там пісню біля меморіалу карпатських січовиків. «В Закарпатті радість стала» – то така пісня невідома. І я навчив їх, а мене старший чоловік, вже покійний, з Липівки навчив. Це пісня про повстання в Карпатській Україні і Карпатську Січ в 1938-39 роках під проводом президента Августина Волошина.

В Закарпатті радість стала, радість стала, та гей.
Україна вже постала, вже постала, та гей.
Приказ: «Раз, два, струнко,
Глянь направо – там скачуть карі коні,
Там грають барабани, б’ють шаблями
Вправо-вліво, щоб серце не боліло, та гей».

Самостійна Карпатська Україна проіснувала зовсім коротко – п’ять місяців. Але це один з етапів державного будівництва незалежної України.
radiosvoboda.org/content/Article/1509230.html

[F.N.]

кремлядські посіпаки (сидори та інші "підкарпатські русини") і поряд не стоять з тими людьми, які тоді змогли затвердити Карпатську Україну.

[Гонта]

Карпатська Україна – тріумф і трагедія одного дня (До 70-річчя з дня проголошення)

Прага – Сучасник і перекладач Миколи Гоголя, чеський політик і письменник Карел Гавлічек-Боровський, колись сказав що одна з найбільших історичних бід України – її перебування між двох вогнів, між Польщею і Росією. І це дійсно яскраво проявилося в історії українських державницьких змагань початку ХХ століття. Коротка історія державності Карпатської України – не лише яскрава сторінка у визвольних державницьких змаганнях українців, які багатьма поколіннями, ще з часів Гетьманщини, мріяли про свою незалежність і утвердження держави Україна як рівної серед рівних, у колі світових народів. Карпатська Україна – це ще і прояв тяжкої і впертої конкуренції народів за утвердження своєї волі і місця у світі. І прояв того, як між кількома вогнями, не лише польським і радянським, але й угорським, чеським, словацьким, українці боролися за своє політичне, національне утвердження на своїй же землі, зокрема, в Закарпатті.

У час, коли Велика Україна була формально проголошена однією з кількох таких же формальних національних республік СРСР та уярмлена в рамках радянської тоталітарної системи, в Центральній Європі, насамперед у Чехословаччині, гостро стояло українське питання.

Воно було поставлене перед чехословацькою республікою ще на Паризькій мирній конференції 1919–20 років, коли Захід вимагав від уряду Томаша Масарика надання автономії українцям у Чехословаччині, а саме в Закарпатті, з подальшим полагодженням цього питання після вирішення проблеми державності України в цілому.

Тобто в Парижі, зокрема, за Сен-Жерменським договором 1919 року і Тріанонським 1920 року, не бачили іншого шляху для закарпатських українців, окрім їхнього входження до складу майбутньої незалежної України.

Але Прага довго відтягувала проголошення автономії Закарпаття, поки над Чехословаччиною не нависла загроза розчленування за наслідками Мюнхенської угоди вересня 1938 року.

Пізнє проголошення автономії Підкарпатської Русі

Хоча необхідність проголошення автономії Закарпаття була записана в Конституції Чехословаччини, ні президент Томаш Масарик, ні президент Едвард Бенеш цього робити не поспішали. Лише у вересні 1938 року, під час Мюнхенської конференції великих держав, питання про Підкарпатську Русь було поставлено у зв’язку з розчленуванням Чехословаччини.

Від Ужгорода делегацію до Мюнхена, яку запросив міністр закордонних прав Німеччини Йоахім фон Ріббентроп, очолював Едуард Бачинський, із ним було також кілька греко-католицьких отців, на прикладі яких Бачинський переконував німців у необхідності незалежності Закарпаття від Чехословаччини і Угорщини.

Пізніше, будучи в Югославії в кінці березня 1939 року, президент Карпатської України Августин Волошин розповідав про те, як він інформував Берлін на початку березня 1939 року щодо пропозиції Угорщини Хустові (столиці Карпатської України) включити Карпатську Україну до складу угорської держави на правах автономії на кшталт прав Хорватії і Словенії в складі Австро-Угорщини.

За словами Волошина, німці заборонили йому давати позитивну відповідь Будапештові на цю пропозицію, бо, мовляв це суперечило Віденському арбітражеві від 2 листопада 1938 року.

Августин Волошин також стверджував в інтерв’ю югославській газеті, що Німеччина була категорично проти спільного угорсько-польського кордону в Карпатах, тому він, як президент Карпатської України, змушений був піти на проголошення її незалежності 15 березня 1939 року.

Але насамперед було вимушене проголошення автономії Підкарпатської Русі 8 жовтня 1938 року, на що пішов під тиском і з Берліна, і з Ужгорода прем’єр-міністр Чехословаччини генерал Ян Сирови (бо президент Едвард Бенеш вже емігрував із країни 5 жовтня).

До першого автономного уряду Підкарпатської Русі, який очолив лідер русофілів і агент угорської розвідки Андрій Бродій, увійшов від народовців (українофілів) Августин Волошин. 26 жовтня Бродія було усунуто з посади глави уряду, як угорського агента, і прем’єр-міністром Карпатської України було обрано Августина Волошина.

Перша з’ява назви «Карпатська Україна» в офіційних документах

У ці дні Угорщина не погодилася з розподілом кордонів колишньої Чехословаччини, і на її вимогу Німеччина провела у Відні 2 листопада арбітраж, за яким від Карпатської України було забрано і передано Угорщині території Ужгородського, Мукачівського і Севлюшського (Виноградівського) повітів з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове.

Вже 3 листопада чи не вперше в офіційних документах уряду Августина Волошина з’являється назва «Карпатська Україна».

Голова уряду Підкарпатської Русі Августин Волошин цього дня звернувся до народу «Карпатської України із закликом постояти за самостійність і розбудову незалежної держави». Тут же він підкреслив, що тодішню Підкарпатську Русь «велико-держави, що встановили остаточні границі дня 2 падолиста 1938 року у Відні, назвали … природно – Карпатською Україною…»

У цьому ж зверненні відторгнення територій Карпатської України Угорщиною назване «важкою хвилею» і «раною» для «української державної самостійності». Тут також повідомлено про вимушений переїзд уряду автономної ще в складі Чехо-Словацької Республіки (ЧСР) Карпатської України до Хуста, де ще у 1919 році «21 січня проголошено перше бажання нашої самостійності». Сам переїзд уряду з Ужгорода до Хуста стався 10 листопада 1938 року.

Перші всенародні вибори до Сойму Карпатської України і проголошення повної незалежності

Політична ситуація на початку 1939 року була надзвичайно напружена. Спокійне життя на території Закарпаття збурювали постійні терористичні провокації угорської і польської агентури. Мій батько і тесть, що обидва родом з села Стрипа Ужгородського району, розповідали, як, чи не щоночі на рубежі 1938–39 років відбувалися перестрілки на кордоні Угорщини і Карпатської України, між Ужгородом і Перечином.

Стосунки автономного уряду Карпатської України і чеської влади були напруженими. Прага хотіла прямо контролювати всі дії Хуста і всупереч автономним правам призначила до уряду Карпатської України міністром свого генерала Лева Прхалу. На вимогу чеського уряду 20 січня 1939 року були розпущені всі політичні партії Карпатської України. Правда, відразу ж Августин Волошин створив Українське національне об’єднання, що порушувало попередні рішення празької влади.

Чеський закон про автономію Карпатської України від 22 листопада 1938 року зобов’язував провести в краї прямі вибори до Сойму Карпатської України. Це було здійснено владою Хуста 12 лютого 1939 року. Із понад 90 відсотків всіх виборців, які брали участь у голосуванні, а це було 265 тисяч громадян краю, близько 245 тисяч проголосували за Українське національне об’єднання Августина Волошина.

Берлін чи не єдиний підтримував наміри уряду Карпатської України щодо повної незалежності, і пізніше Августин Волошин відкрив, що у планах Німеччини щодо відновлення Великої України відводилося і відповідне місце Карпатській Україні.

У Москві це стало відомо і викликало величезну лють Йосипа Сталіна, який розіграв цілий спектакль 10 березня 1939 року на XVIII з’їзді більшовицької партії. Тут він назвав Карпатську Україну із 700-тисячним населенням «кузькою, яка хоче приєднати до себе … слона, Радянську Україну з 30 мільйонним населенням».

Це ще раз свідчить про величезний міжнародний резонанс подій 14–18 березня в Хусті і в Карпатській Україні. Сам Сталін сказав на XVIII з’їзді своєї партії , що вся світова преса підняла шум щодо Карпатської України і «до хрипоти кричала, що німці йдуть на Радянську Україну».

Сойм Карпатської України зібрався, за згодою президента ЧСР Еміла Гахи, в ніч з 14 на 15 жовтня у Хусті, коли й було проголошено повну незалежність Карпатської України. На Соймі було проголошено не лише факт незалежності Карпатської України, але й основні документи – про незалежність, про державний устрій, назву, гімн, державну мову, прапор. Це видно і чути на кінодокументі оператора Петра Лесюка, чи Лисюка, який уже 15 березня 1939 року загинув на Красному полі, на березі Тиси, між Хустом і Королевом під час бою Карпатської Січі з угорськими військами: відео 1 / відео 2.

Сталося це у надзвичайно складний час. У ніч з 13 на 14 угорська армія вже була на кордоні Карпатської України в районі Королева, за кілька кілометрів від Хуста. Цієї ж ночі відбулася кривава сутичка між чеськими військами і карпатськими січовиками. Чехи не хотіли озброєння січовиків.15 березня Гітлер ввів свої війська до Чехії і Моравії. Чехо-Словаччина розпалася.

Проголошення незалежності Карпатської України, як видно з фільму, було тріумфом, миттєвістю для українців Закарпаття. А вже 15 березня 1939 року кривава історична дійсність переводить події в Карпатській Україні у трагічне русло.

Трагедія Карпатської України

У тодішній угорській пресі події наступу військ Будапешта 15–18 березня 1939 року називали «героїзмом», вміщали навіть фотографії знущань своїх «гонведів» (вояків) над нечисленними оборонцями Карпатської України. Серед гонведів було чимало кримінальних елементів, випущених із в’язниць Угорщини спеціально для цього «походу». Карпатськоукраїнський діяч Василь Ґренджа-Донський згадує, як угорські солдати навіть відрізали голови українцям-січовикам і «копали їх ногами».

За різними даними, угорці втратили у дні від 15 до 18 березня 1939 року під час боїв на території Карпатської України від 300 до 700 осіб вбитими, а українці від 2 до 5 тисяч загиблими; десятки тисяч українців потрапили до угорських таборів. Хоча ці бої і масштабні арешти угорської окупаційної влади в Карпатській Україні потребують ще детального історичного вивчення.

Сам Августин Волошин виїхав із частиною уряду до Румунії, а потім до Югославії. Незабаром він опинився у Празі, де був останнім ректором Українського вільного університету.

У травні 1945-го тут же в Празі Августина Волошина заарештував сталінський «СМЕРШ». Президента Карпатської України замордували в Бутирській в’язниці Москви влітку 1945 року.

Сама Карпатська Україна, яка початками сягає фактично 21 січня 1919 року, коли відбулися перші українські Народні збори у Хусті, стала яскравим явищем незалежницьких устремлінь українського народу і своїм існуванням довела, що за волю і незалежність народу треба боротися до останнього подиху і краплі крові – як це робили українці Карпатської України у березні 1939 року.

В основі новітньої незалежності України лежить також дух і чиста совість героїв Хуста та Красного поля на березі Тиси.
radiosvoboda.org/content/Article/1509817.html