Oles Vahnij
31.12.2009, 18:51
ЦУПКІ ОБІЙМИ ЦИНІЗМУ
Аналіз нинішніх подій та суспільних процесів щоразу дарує вкрай невтішні висновки. Плоди діяльності більшості вкрай збюрократизованих й знахабнілих від вседозвілля й безкарності високопосадовців, не заслуговують навіть на спробу визначити їхній рівень аморальності. Вони поза мораллю. Саме в них, а не в епідеміях свинячого чи козиного грипу й світовій кризі, криються причини більшості нинішніх бід і негараздів.
Майже безугавні виборчі кампанії в Україні стали принадою для гастролерів-заробітчан з усього світу. Прагнучи нажитись на бідах й негараздах українського народу, закордонні політологи й авантюристи навперебій пропонують кандидатам власні проекти й рецепти “схиляня виборців”. Проте практика минулих років засвідчила: більшість апробованих на нервах й психіці українських платниках податків “проектів”, не коштують навіть шкарлупки від скуштованого яєчка. Доречною буде згадка про парламентські вибори 2006 року. Гурт етнічних чужинців з українськими паспортами (гендлярі в царині будівельного бізнесу), прагнучи утворити у Верховній Раді власну фракцію задля “вирішення фінансоих та інших питань”, нашвидкоруч заснував Партію Соціального Захисту. Кияни певно пригадують рекламні щити з зображенням Хрущова, котрий стоячи на трибуні вимахував кукурудзою. Запрошені з Москви й щедро проплачені політтехнологи непогано заробили на рекламуванні партії, проте за добу до виборів, більшість з них залишили Україну. І недаремно, оскільки визнана “найагресивнішою” тогочасними експертами реклама, жодним чином не прихилила серця виборців до новопосталих магнатів.
Нинішні президентські вибори не вирізняються особливою оригінальністю. Вже звичні обіцянки озолотити “пересічного українця” в разі перемоги, мирно уживаються з взаємними звинуваченнями в найстрашніших гріхах і злочинах та обріхуваннням опонентів. Проте розмір хамства й цинізму дійсно вражають. Прагнення будь-що закарбувати власні, в дійсності нікчемні імена в пам'яті виборців, штовхають кандидатів в президенти до виконання найабсурдніших порад політтехнологів.
Для колишнього комсомольського номенклатурника а нинішнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, прагнення стати привабливою для мільйонів виборців стало єдиним поясненням всих дій та вчинків. “Помаранчева революція” (так нарекли ініційовані заокеанськими режисерами події п'ятирічної давнини) досягла успіху завдяки копіткій й водночас скоординованій єдиним центром праці кількох західних фондів й замаскованих під наукові інститути шпигунських шкіл. Прагнення заручитись їхньою підтримкою й цього разу, змусило Юлію Тимошенко розщедритись на зібрані з підконтрольних піприємців кошти. 18-го й 19-го грудня, в гламурному й вкрай недешевому (оскільки розрахований на більш ніж небідних іноземців) київському готелі “Hyatt” відувся міжнародний симпозіум “Україна в 2010-2020 роках”. З поміж двох десятків учасників, імена принаймні половини з присутніх є добре відомими більшості українських політологів та політичних аналітиків. Викладач Торонтонського університету Тарас Кузьо (саме завдячуючи його порадам й консультаціям в українській політиці з'явились Віктор Уколов (нині фігурує в педофільському скандалі) та В'ячеслав Піховшек), Роберт Магочі (ідеолог політичного русинства. Доречі: після відмови Чехословаччини від курсу на побудову комунізму, уряд цієї країни опублікував списки агентів спецслужби, де фігурувало й його ім'я), Адріан Каратницький (провідний консультант Атлантичної Ради). В 2004 році пан Адріан очолював українське відділення “Freedom Hous” й не соромився розповідати перед американськими тележурналістами що технологія яку вони застосовують задля здійснення “Помаранчевої Революції” винайшло ЦРУ. Визнання недоліків цієї тактики (як правило, внаслідок штучних революцій, до влади приходили корумповані політичні рухи які формували уряди й навіть опановували крісло президента, але на практиці вони жодним чином не прагнули реалізовувати декларовані в часі самих революцій обіцянки), незавадило йому і далі брати участь в формуванні в Україні п'ятої колони.
Зміст псевдонаукових виступів учасників симпозіуму дійсно зводився до пошуків пояснень, чому Юлія Тимошенко є єдиним і безальтернативним кандидатом в президенти. Дякую панове заокеанські радники, проте дозвольте українцям облаштовувати власне буття й майбутнє без урахувань ваших (та і пані Юлії також) меркантильних забаганок.
Уяви радникам й технологам нинішнього прем'єр-міністра в чорта дійсно не займати. На зміну вкрай неестетичному й вже всим набридлому коладжу де Юлію Тимошенко зображено з снопом пшениці в долонях, її штаб за порадами заробітчан-політтехнологів вдався до більш креативного методу врізання в пам'ять. Прагнучи засвідчити об'єм її патріотизму, виборців неабияк повеселили плакатом з ображенням прем'єр-міністра котра обнімає тигра й крізь неприродню посмішку застерігає: “Порву за Україну”. Привабливий для штучно злюмпенізованого плебсу коктейль притаманної вуркаганам-кримінальникам “фені” й далекосхідого каледаря дійсно вражає, й без перебільшення посідає перші ряди в звилинах людської пам'яті.
Спілкування з представниками найрізноманітніших штабів дарує нагоду довідатись й про речі які не стають відомими широкому загалові. Згідно отриманої в приватній розмові з працівниками штабу Юлії Тимошеко інформації (дозвольте зі зрозумілих для всіх читачів причин не розголошувати імена “джерел”), тигра з яким кандидат в президенти позувала в часі фотосесії, тричі вгамовували снодійними хімікаліями. Якщо ця інформація відповідає дійсності, наважусь запевнити всих без вийнятку що могутній представник родини котячих був навряд чи був у захваті від такого знущання. Проте біль тварини (як доречі і людей) не є для вищезгаданого кандидата в президенти перешкодою на шляху божевільного гону за славою й нагодою отримати необмежену владу.
Садистські експеременти з тигром провокують до нерадісних роздумів і висновків. Певно що чесноти моралі й співчуття до болі ближніх для Юлії Тимошенко не є притаманними. Участь в катуванні тигра засвідчує її байдужість до болю інших. То чи є підстави вірити в щирість її передвиборчих обіцянок?
Олесь Вахній
Аналіз нинішніх подій та суспільних процесів щоразу дарує вкрай невтішні висновки. Плоди діяльності більшості вкрай збюрократизованих й знахабнілих від вседозвілля й безкарності високопосадовців, не заслуговують навіть на спробу визначити їхній рівень аморальності. Вони поза мораллю. Саме в них, а не в епідеміях свинячого чи козиного грипу й світовій кризі, криються причини більшості нинішніх бід і негараздів.
Майже безугавні виборчі кампанії в Україні стали принадою для гастролерів-заробітчан з усього світу. Прагнучи нажитись на бідах й негараздах українського народу, закордонні політологи й авантюристи навперебій пропонують кандидатам власні проекти й рецепти “схиляня виборців”. Проте практика минулих років засвідчила: більшість апробованих на нервах й психіці українських платниках податків “проектів”, не коштують навіть шкарлупки від скуштованого яєчка. Доречною буде згадка про парламентські вибори 2006 року. Гурт етнічних чужинців з українськими паспортами (гендлярі в царині будівельного бізнесу), прагнучи утворити у Верховній Раді власну фракцію задля “вирішення фінансоих та інших питань”, нашвидкоруч заснував Партію Соціального Захисту. Кияни певно пригадують рекламні щити з зображенням Хрущова, котрий стоячи на трибуні вимахував кукурудзою. Запрошені з Москви й щедро проплачені політтехнологи непогано заробили на рекламуванні партії, проте за добу до виборів, більшість з них залишили Україну. І недаремно, оскільки визнана “найагресивнішою” тогочасними експертами реклама, жодним чином не прихилила серця виборців до новопосталих магнатів.
Нинішні президентські вибори не вирізняються особливою оригінальністю. Вже звичні обіцянки озолотити “пересічного українця” в разі перемоги, мирно уживаються з взаємними звинуваченнями в найстрашніших гріхах і злочинах та обріхуваннням опонентів. Проте розмір хамства й цинізму дійсно вражають. Прагнення будь-що закарбувати власні, в дійсності нікчемні імена в пам'яті виборців, штовхають кандидатів в президенти до виконання найабсурдніших порад політтехнологів.
Для колишнього комсомольського номенклатурника а нинішнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, прагнення стати привабливою для мільйонів виборців стало єдиним поясненням всих дій та вчинків. “Помаранчева революція” (так нарекли ініційовані заокеанськими режисерами події п'ятирічної давнини) досягла успіху завдяки копіткій й водночас скоординованій єдиним центром праці кількох західних фондів й замаскованих під наукові інститути шпигунських шкіл. Прагнення заручитись їхньою підтримкою й цього разу, змусило Юлію Тимошенко розщедритись на зібрані з підконтрольних піприємців кошти. 18-го й 19-го грудня, в гламурному й вкрай недешевому (оскільки розрахований на більш ніж небідних іноземців) київському готелі “Hyatt” відувся міжнародний симпозіум “Україна в 2010-2020 роках”. З поміж двох десятків учасників, імена принаймні половини з присутніх є добре відомими більшості українських політологів та політичних аналітиків. Викладач Торонтонського університету Тарас Кузьо (саме завдячуючи його порадам й консультаціям в українській політиці з'явились Віктор Уколов (нині фігурує в педофільському скандалі) та В'ячеслав Піховшек), Роберт Магочі (ідеолог політичного русинства. Доречі: після відмови Чехословаччини від курсу на побудову комунізму, уряд цієї країни опублікував списки агентів спецслужби, де фігурувало й його ім'я), Адріан Каратницький (провідний консультант Атлантичної Ради). В 2004 році пан Адріан очолював українське відділення “Freedom Hous” й не соромився розповідати перед американськими тележурналістами що технологія яку вони застосовують задля здійснення “Помаранчевої Революції” винайшло ЦРУ. Визнання недоліків цієї тактики (як правило, внаслідок штучних революцій, до влади приходили корумповані політичні рухи які формували уряди й навіть опановували крісло президента, але на практиці вони жодним чином не прагнули реалізовувати декларовані в часі самих революцій обіцянки), незавадило йому і далі брати участь в формуванні в Україні п'ятої колони.
Зміст псевдонаукових виступів учасників симпозіуму дійсно зводився до пошуків пояснень, чому Юлія Тимошенко є єдиним і безальтернативним кандидатом в президенти. Дякую панове заокеанські радники, проте дозвольте українцям облаштовувати власне буття й майбутнє без урахувань ваших (та і пані Юлії також) меркантильних забаганок.
Уяви радникам й технологам нинішнього прем'єр-міністра в чорта дійсно не займати. На зміну вкрай неестетичному й вже всим набридлому коладжу де Юлію Тимошенко зображено з снопом пшениці в долонях, її штаб за порадами заробітчан-політтехнологів вдався до більш креативного методу врізання в пам'ять. Прагнучи засвідчити об'єм її патріотизму, виборців неабияк повеселили плакатом з ображенням прем'єр-міністра котра обнімає тигра й крізь неприродню посмішку застерігає: “Порву за Україну”. Привабливий для штучно злюмпенізованого плебсу коктейль притаманної вуркаганам-кримінальникам “фені” й далекосхідого каледаря дійсно вражає, й без перебільшення посідає перші ряди в звилинах людської пам'яті.
Спілкування з представниками найрізноманітніших штабів дарує нагоду довідатись й про речі які не стають відомими широкому загалові. Згідно отриманої в приватній розмові з працівниками штабу Юлії Тимошеко інформації (дозвольте зі зрозумілих для всіх читачів причин не розголошувати імена “джерел”), тигра з яким кандидат в президенти позувала в часі фотосесії, тричі вгамовували снодійними хімікаліями. Якщо ця інформація відповідає дійсності, наважусь запевнити всих без вийнятку що могутній представник родини котячих був навряд чи був у захваті від такого знущання. Проте біль тварини (як доречі і людей) не є для вищезгаданого кандидата в президенти перешкодою на шляху божевільного гону за славою й нагодою отримати необмежену владу.
Садистські експеременти з тигром провокують до нерадісних роздумів і висновків. Певно що чесноти моралі й співчуття до болі ближніх для Юлії Тимошенко не є притаманними. Участь в катуванні тигра засвідчує її байдужість до болю інших. То чи є підстави вірити в щирість її передвиборчих обіцянок?
Олесь Вахній