Гонта
04.03.2009, 10:53
Операція ”чисті мізки”
Кілька років тому ЗМІ повідомили про дивний випадок за участю начальника управління МВС України в місті Одесі. Поважний полковник міліції, стоячи біля фірмового швидкого київського експреса, раптом вихопив табельну зброю і здійснив декілька пострілів ... в напрямку щойно заасфальтованого перону вокзалу „Одеса-Головна”. Інцидент (як це завжди буває у місті-герої, коли його фігурантом виступає або посадовець регіонального рівня, або вищий офіцер міліції) „зам’яли”. Два роки по тому автор побачився із тим знервованим полковником на якомусь корпоративному застіллі. З’ясувалося, що досвідченому міліціянтові, з огляду на його попередні заслуги, в якості „міри покарання” доручили керувати регіональним підрозділом фізкультурно-спортивного товариства „Динамо”.
Трохи пізніше в неприємну історію потрапив мій тодішній підлеглий по муніципальній газеті „Одесский вестникъ”. Дмитро (ім’я змінене з етичних міркувань – Авт.), який спеціалізувався на „екстремальній журналістиці”, домовився зі знайомими операми з управління по боротьби із організованою злочинністю про неформальну бесіду про кілька останніх гучних затримань „злодіїв у законі”. „Бесіда”, до речі, відбувалась неподалік від місця, де згаданий вище полковник „розстрілював асфальт”, - у заростях навколо обласного Будинку профспілок. Коли інтерв’ю вже добігало кінця, двом сп’янілим міліціянтам здалося, ніби Дмитро намагається „витягти” з них подробиці, що становлять службову таємницю...
Той матеріал, здається, на шпальти так і не потрапив. Інтерв’юер, навпаки, потрапив... на місяць до травматологічного відділення міськлікарні на Слобідці. Скаржитись на УБОЗівців Дмитро побоявся.
Моєму підлеглому ще пощастило! Бо іншого колегу, який брав інтерв’ю у відомого завдяки знешкодженню кількох небезпечних злочинців офіцера УБОЗу (не з Одеського регіону), від великих неприємностей вберегла лише блискуча реакція. Обидва під час розмови вживали горілку. Підполковник, схоже, трохи перебрав. Тож дістав табельний пістолет ПМ і здійснив з нього більше п’яти пострілів у бік журналіста. Той, на щастя, встиг впасти під стіл. Коли на „характерний фон” збіглися міліціянти із сусідніх кабінетів, підполковник тільки й зміг мовити: стріляв на ураження зовсім не у представника ЗМІ, а в якусь тінь, що раптово з’явилася за його спиною у вікні. Інцидент зам’яли.
З-поміж вітчизняних стражів правопорядку гуляє чимало схожих історій. У Кіровограді після першого туру президентських виборів 2004 року, коли одна група зацікавлених осіб намагалася винести з засідання виборчкому купу бюлетенів, а інша група цьому перешкоджала, міліціянт, якого уповноважили охороняти дільницю, вийняв табельну зброю і попередив, що стрілятиме у кожного, хто спробує „завадити народному волевиявленню”. Після першого пострілу члени виборчої комісії із спостерігачами відступили; міліціонера, який ще встиг щось погрозливе сказати на адресу двох курсантів-міліціонерів (ті, на свою біду, пробували запобігти правопорушенню...), швиденько вивезли подалі нападники на дільницю. Бо був явно нетверезий. Дірку у стелі від того „влучного” пострілу не заштукатурили навіть до третього туру; але навіть у Києві з цього приводу стверджували, ніби ніякої стрілянини на дільниці не було.
Інший співробітник міліції у регіоні, дещо віддаленому від центру України, після оголошення результатів третього туру з п’яних радощів влаштував салют з табельної зброї, - у самісінькому центрі міста!
Міліцейський слідчий, якого перед цим „пропісочили” за тяганину із узгодженням деяких рішень з прокурорськими, склав на підлозі кабінету томи всіх справ (понад 30), що знаходились у провадженні, підпалив їх і взявся виконувати навколо вогнища „дикі танці” у стилі Руслани.
Психологи Центру практичної психології Харківського університету внутрішніх справ називають такі випадки „професійною деформацією”. Коли автор або хтось із колег ставить конкретне питання щодо якоїсь схожої історії посадовцеві МВС під час брифінгу, у відповідь чуємо: так, ексцеси в нашій службі трапляються, ми про них знаємо, умови проходження служби важкі, надто нині, під час економічної кризи; проте більшість наших співробітників – цілком адекватні люди.
Коли переповідаєш оті „офіційні відповіді” пересічним співробітникам міліції, ті завжди кажуть про значну віддаленість київських генералів від їхніх повсякденних турбот. Між тим штати більшості райвідділів недоукомплектовані, співробітників повсякчас „кидають” на виконання невластивих їм завдань, - без жодного матеріального заохочення за „понадурочну роботу”. Якщо додати до цього безгрошів’я, сімейні негаразди, пияцтво, - не дивно, що в декого й справді „зносить дах”. Резерву ж у міліцейських кадровиків практично немає. Справді, хіба ж можна вважати гідною заміною тих, хто прагне будь-що влаштуватись на роботу в „органи”, аби заробити грошей у кримінальний спосіб?..
За часів СРСР відбір до міліції був набагато жорсткішим. Бо було з кого вибирати. Нині ж дільничні інспектори, навіть якщо для них і збудовані старанно рекламовані вітчизняними ЗМІ „будинки шерифів”, затримуються на посаді максимум рік, а то й менше. Навантаження на молодих хлопців часом настільки зростає, що ніхто вже й не дивується, коли „шериф” у розпачі рве на дрібні шматки щойно написану зі слів громадянина заяву – або ж цілий том справи...
Така ж сумна картина спостерігається й у ППС (патрульно-постовій службі). Знайомий, міліцейський психолог розповів: під час співбесіди із кандидатами у „рейнджери” кожному видали „тестову” картку із десятьма загальновідомими загадками (на кшталт „Йде в горщик чорне, а з горщика червоне” або „Що дістане зубами потилицю?”) і картку з їхніми відгадками. Кандидатам у міліціонери не вдалося зіставити жодної пари; менше з тим, усіх їх, здається, тоді працевлаштували.
Відомо, що рівень захворюваності на алкоголізм серед міліціонерів високий, а статистика його безсоромно занижена. Тільки у межах Києва щодень трапляються 3-4 ДТП з вини міліціонерів, здебільшого нетверезих. Та показане інспекторові ДАІ посвідчення співробітника будь-якого з підрозділів МВС автоматично позбавляє порушника від перспективи продовження „неприємної розмови”.
Проблеми із слабкою психологічною захищеністю співробітників спонукали МВС створити мало не в кожній області чималі колективи психологів. Свою допомогу пропонують також деякі відомі правозахисні організації, неабияк стурбовані випадками „озвіріння” стражів правопорядку.
Певний ефект від нововведення, звісно, проглядається. Але навіть самі психологи ставлять риторичне запитання: а хто ж „нормальний” побіжить нині служити за такі гроші, аби щодоби оглядати трупи замерзлих бомжів, втихомирювати п’яничок й ловити наркоманів?..
З досьє УНІАН. У кримському місті Джанкой співробітник міліції відкрив вогонь у доставленого до відділення нетверезого, раніше судимого чоловіка, після чого застрелився сам. Як повідомив інформагенції начальник відділу зв’язків з громадськістю Головного управління МВС України у Криму Олександр Домбровський, інцидент трапився наприкінці листопада 2008 року. Чоловік поводився дуже агресивно, почав ображати міліціонера; коли той попросив заспокоїтись, затриманий не реагував. „Співробітник міліції його один раз попередив, відтак вийняв пістолет, тричі вистрілив. Поранення у чоловіка несмертельні, дотичні – поранення вуха, щоки, лівої руки. Після цього міліціонер збагнув, що вчинив неприпустимі дії, і вистрелив собі в голову. У міліціонера 1967 року народження лишилися дружина і донька”, - сказав Домбровський.
Як повідомила кореспондентові інформагенції прес-секретар прокурора Тернопільскої області Леся Долішна, 21 лютого у Тернополі застрелився оперуповноважений сектору розшуку злочинців і зниклих без вісті міського відділу міліції. 31-однорічного міліціонера з вогнепальним пораненням виявили в туалеті міськвідділу. Постріл у голову він здійснив із табельної зброї. Каретою швидкої допомоги міліціонера доставили до обласної клінічної лікарні, де від отриманого поранення він помер. „Обставини на причини цього вчинку з’ясовуються. Перевірку за даним фактом проводить прокуратура Тернополя”, - повідомила Л. Долішна.
human-rights.unian.net/ukr/detail/189860
:pig:
Кілька років тому ЗМІ повідомили про дивний випадок за участю начальника управління МВС України в місті Одесі. Поважний полковник міліції, стоячи біля фірмового швидкого київського експреса, раптом вихопив табельну зброю і здійснив декілька пострілів ... в напрямку щойно заасфальтованого перону вокзалу „Одеса-Головна”. Інцидент (як це завжди буває у місті-герої, коли його фігурантом виступає або посадовець регіонального рівня, або вищий офіцер міліції) „зам’яли”. Два роки по тому автор побачився із тим знервованим полковником на якомусь корпоративному застіллі. З’ясувалося, що досвідченому міліціянтові, з огляду на його попередні заслуги, в якості „міри покарання” доручили керувати регіональним підрозділом фізкультурно-спортивного товариства „Динамо”.
Трохи пізніше в неприємну історію потрапив мій тодішній підлеглий по муніципальній газеті „Одесский вестникъ”. Дмитро (ім’я змінене з етичних міркувань – Авт.), який спеціалізувався на „екстремальній журналістиці”, домовився зі знайомими операми з управління по боротьби із організованою злочинністю про неформальну бесіду про кілька останніх гучних затримань „злодіїв у законі”. „Бесіда”, до речі, відбувалась неподалік від місця, де згаданий вище полковник „розстрілював асфальт”, - у заростях навколо обласного Будинку профспілок. Коли інтерв’ю вже добігало кінця, двом сп’янілим міліціянтам здалося, ніби Дмитро намагається „витягти” з них подробиці, що становлять службову таємницю...
Той матеріал, здається, на шпальти так і не потрапив. Інтерв’юер, навпаки, потрапив... на місяць до травматологічного відділення міськлікарні на Слобідці. Скаржитись на УБОЗівців Дмитро побоявся.
Моєму підлеглому ще пощастило! Бо іншого колегу, який брав інтерв’ю у відомого завдяки знешкодженню кількох небезпечних злочинців офіцера УБОЗу (не з Одеського регіону), від великих неприємностей вберегла лише блискуча реакція. Обидва під час розмови вживали горілку. Підполковник, схоже, трохи перебрав. Тож дістав табельний пістолет ПМ і здійснив з нього більше п’яти пострілів у бік журналіста. Той, на щастя, встиг впасти під стіл. Коли на „характерний фон” збіглися міліціянти із сусідніх кабінетів, підполковник тільки й зміг мовити: стріляв на ураження зовсім не у представника ЗМІ, а в якусь тінь, що раптово з’явилася за його спиною у вікні. Інцидент зам’яли.
З-поміж вітчизняних стражів правопорядку гуляє чимало схожих історій. У Кіровограді після першого туру президентських виборів 2004 року, коли одна група зацікавлених осіб намагалася винести з засідання виборчкому купу бюлетенів, а інша група цьому перешкоджала, міліціянт, якого уповноважили охороняти дільницю, вийняв табельну зброю і попередив, що стрілятиме у кожного, хто спробує „завадити народному волевиявленню”. Після першого пострілу члени виборчої комісії із спостерігачами відступили; міліціонера, який ще встиг щось погрозливе сказати на адресу двох курсантів-міліціонерів (ті, на свою біду, пробували запобігти правопорушенню...), швиденько вивезли подалі нападники на дільницю. Бо був явно нетверезий. Дірку у стелі від того „влучного” пострілу не заштукатурили навіть до третього туру; але навіть у Києві з цього приводу стверджували, ніби ніякої стрілянини на дільниці не було.
Інший співробітник міліції у регіоні, дещо віддаленому від центру України, після оголошення результатів третього туру з п’яних радощів влаштував салют з табельної зброї, - у самісінькому центрі міста!
Міліцейський слідчий, якого перед цим „пропісочили” за тяганину із узгодженням деяких рішень з прокурорськими, склав на підлозі кабінету томи всіх справ (понад 30), що знаходились у провадженні, підпалив їх і взявся виконувати навколо вогнища „дикі танці” у стилі Руслани.
Психологи Центру практичної психології Харківського університету внутрішніх справ називають такі випадки „професійною деформацією”. Коли автор або хтось із колег ставить конкретне питання щодо якоїсь схожої історії посадовцеві МВС під час брифінгу, у відповідь чуємо: так, ексцеси в нашій службі трапляються, ми про них знаємо, умови проходження служби важкі, надто нині, під час економічної кризи; проте більшість наших співробітників – цілком адекватні люди.
Коли переповідаєш оті „офіційні відповіді” пересічним співробітникам міліції, ті завжди кажуть про значну віддаленість київських генералів від їхніх повсякденних турбот. Між тим штати більшості райвідділів недоукомплектовані, співробітників повсякчас „кидають” на виконання невластивих їм завдань, - без жодного матеріального заохочення за „понадурочну роботу”. Якщо додати до цього безгрошів’я, сімейні негаразди, пияцтво, - не дивно, що в декого й справді „зносить дах”. Резерву ж у міліцейських кадровиків практично немає. Справді, хіба ж можна вважати гідною заміною тих, хто прагне будь-що влаштуватись на роботу в „органи”, аби заробити грошей у кримінальний спосіб?..
За часів СРСР відбір до міліції був набагато жорсткішим. Бо було з кого вибирати. Нині ж дільничні інспектори, навіть якщо для них і збудовані старанно рекламовані вітчизняними ЗМІ „будинки шерифів”, затримуються на посаді максимум рік, а то й менше. Навантаження на молодих хлопців часом настільки зростає, що ніхто вже й не дивується, коли „шериф” у розпачі рве на дрібні шматки щойно написану зі слів громадянина заяву – або ж цілий том справи...
Така ж сумна картина спостерігається й у ППС (патрульно-постовій службі). Знайомий, міліцейський психолог розповів: під час співбесіди із кандидатами у „рейнджери” кожному видали „тестову” картку із десятьма загальновідомими загадками (на кшталт „Йде в горщик чорне, а з горщика червоне” або „Що дістане зубами потилицю?”) і картку з їхніми відгадками. Кандидатам у міліціонери не вдалося зіставити жодної пари; менше з тим, усіх їх, здається, тоді працевлаштували.
Відомо, що рівень захворюваності на алкоголізм серед міліціонерів високий, а статистика його безсоромно занижена. Тільки у межах Києва щодень трапляються 3-4 ДТП з вини міліціонерів, здебільшого нетверезих. Та показане інспекторові ДАІ посвідчення співробітника будь-якого з підрозділів МВС автоматично позбавляє порушника від перспективи продовження „неприємної розмови”.
Проблеми із слабкою психологічною захищеністю співробітників спонукали МВС створити мало не в кожній області чималі колективи психологів. Свою допомогу пропонують також деякі відомі правозахисні організації, неабияк стурбовані випадками „озвіріння” стражів правопорядку.
Певний ефект від нововведення, звісно, проглядається. Але навіть самі психологи ставлять риторичне запитання: а хто ж „нормальний” побіжить нині служити за такі гроші, аби щодоби оглядати трупи замерзлих бомжів, втихомирювати п’яничок й ловити наркоманів?..
З досьє УНІАН. У кримському місті Джанкой співробітник міліції відкрив вогонь у доставленого до відділення нетверезого, раніше судимого чоловіка, після чого застрелився сам. Як повідомив інформагенції начальник відділу зв’язків з громадськістю Головного управління МВС України у Криму Олександр Домбровський, інцидент трапився наприкінці листопада 2008 року. Чоловік поводився дуже агресивно, почав ображати міліціонера; коли той попросив заспокоїтись, затриманий не реагував. „Співробітник міліції його один раз попередив, відтак вийняв пістолет, тричі вистрілив. Поранення у чоловіка несмертельні, дотичні – поранення вуха, щоки, лівої руки. Після цього міліціонер збагнув, що вчинив неприпустимі дії, і вистрелив собі в голову. У міліціонера 1967 року народження лишилися дружина і донька”, - сказав Домбровський.
Як повідомила кореспондентові інформагенції прес-секретар прокурора Тернопільскої області Леся Долішна, 21 лютого у Тернополі застрелився оперуповноважений сектору розшуку злочинців і зниклих без вісті міського відділу міліції. 31-однорічного міліціонера з вогнепальним пораненням виявили в туалеті міськвідділу. Постріл у голову він здійснив із табельної зброї. Каретою швидкої допомоги міліціонера доставили до обласної клінічної лікарні, де від отриманого поранення він помер. „Обставини на причини цього вчинку з’ясовуються. Перевірку за даним фактом проводить прокуратура Тернополя”, - повідомила Л. Долішна.
human-rights.unian.net/ukr/detail/189860
:pig: