Гонта
03.06.2009, 15:01
Хто і що зупинить ксенофобію?
http://s39.radikal.ru/i084/0906/fc/f6d06ad42eac.jpg
Нацистський салют російських ультра націоналістів у Москві
Прага – Східна Європа готується відзначити 20-річчя падіння комунізму. Чимало колишніх комуністичних країн досі стикаються з проявами расизму. Останніми роками в цих країнах навіть зросло число ультранаціоналістичних угруповань, а разом з ними – й число їхніх жертв. Що ж підгодовує ксенофобію, зокрема в Україні?
Ксенофобія, каже виконавчий директор Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула Ґош (її офіс знаходиться в Києві), є в кожному суспільстві. Це коли бояться всього чужого. І не тільки.
«Коли бояться чужого, коли немає доступу до цього чужого, коли хтось не знає і не має можливості знати, що це таке, оте чуже. По-друге, ксенофобію підгодовує закрите суспільство. Ксенофобія зростає тому, що досі в колишніх радянських республіках люди ще не мають доступу до певних знань, до певних можливостей, які є в Європі. Можна сказати, що є певні рівні демократизації в кожному суспільстві, але можновладці, все ж, ще не дали суспільству всього того, що складає надію людей, особливо, коли йдеться про молодь», – каже пані Ґош.
Московський політолог Еміл Паїн бачить у всіх цих проявах ксенофобії на посткомуністичних теренах одне й те ж джерело.
«Вони насамперед витікають із так званої кризи ідентичності, коли стара система надломилась, а нова ще не створена. В усіх цих країнах відбувається процес націоналізму. Це можна оцінити як негативне явище, але треба розуміти, що такого роду явища неодмінно виникають у постімперських, посттоталітарних суспільствах», – каже експерт із Москви.
Водночас Еміл Паїн нагадує: «Жодна з цих країн не мала досвіду демократії. І не мала, відповідно, толерантності. Толерантність виникає не лише щодо етнічних меншин. Толерантність виникає тоді, коли існує уявлення, що політично інший, ідеологічно інший, соціально інший також має право на висловлювання, на свободу думок і так далі...».
Брак політичної волі, кулуарність влади
Правозахисна організація Amnesty International минулого тижня відверто заявила про брак політичної волі, зокрема в Україні та Росії, щоб серйозно зайнятися расизмом.
Так це чи ні, але Україну й Росію вважають найнебезпечнішими країнами для іноземців у всьому регіоні. В Росії лише цього року з расистських мотивів вбили 30 осіб. Це значно менше, ніж за перші п’ять місяців минулого року, коли жертвами ксенофобів стали 66 осіб. Повідомляють, що расисти й неонацисти здійснили напади в 20-ти регіонах Росії.
Подібні випадки, але в меншій кількості, зареєстровані, зокрема, в Україні та Білорусі.
Виконавчий директор Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула Ґош на запитання, що, все ж, найбільше її турбує, коли мова заходить про прояви ксенофобії, каже: «Мене найбільше турбує певна кулуарність влади і певна дистанція між простими людьми і можновладцями. І те, що людина, звичайна, проста людина, не має однакових можливостей».
Здавалося, продовжує пані Ґош, проявів ксенофобії мало б зменшуватися, бо з України дуже багато людей їдуть на заробітки, вони знають оте життя. Але чи повертаються вони в Україну? Мабуть, ні. Бо якби люди, які побачили світ, поверталися, якби вони приходили до влади, то тоді все було б по-іншому.
Ще однією причиною проявів ксенофобії пані Ґош бачить в існуванні масової корупції в Україні.
Правоохоронні органи працюють краще, але шкодять радикальні політики
І все ж, не все так погано в Україні. За словами Мрідули Ґош, «смертельних випадків серед представників іноземців, національних меншин було менше за останній час. Тут я бачу дві причини: спільноти іноземців, спільноти тих людей, які зазвичай стають жертвами таких нападів, стали обережнішими, їх постійно попереджають про небезпеку. По-друге, правоохоронні органи (слідчі органи – передусім) стали краще працювати, принаймні в Головному управлінні, вони почали розслідувати ці справи».
Пані Ґош, водночас, дуже не подобається те, що до всіляких негативних проявів щодо людей іншого кольору шкіри в Україні в той чи інший спосіб підключаються ще й радикальні політики.
До радикальних політиків Ґош відносить, зокрема, Олега Тягнибока.
«У гаслах він радикал. Не знаю, як в діях. Ми в діях поки що його не бачили. Гасла його мене насторожують, бо вони неадекватно усвідомлюють, що ці гасла є дуже привабливими, але такими ж гаслами можна створити дуже багато шкідливого в будь-якому суспільстві», – переконана пані Ґош.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1745525.html
http://s39.radikal.ru/i084/0906/fc/f6d06ad42eac.jpg
Нацистський салют російських ультра націоналістів у Москві
Прага – Східна Європа готується відзначити 20-річчя падіння комунізму. Чимало колишніх комуністичних країн досі стикаються з проявами расизму. Останніми роками в цих країнах навіть зросло число ультранаціоналістичних угруповань, а разом з ними – й число їхніх жертв. Що ж підгодовує ксенофобію, зокрема в Україні?
Ксенофобія, каже виконавчий директор Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула Ґош (її офіс знаходиться в Києві), є в кожному суспільстві. Це коли бояться всього чужого. І не тільки.
«Коли бояться чужого, коли немає доступу до цього чужого, коли хтось не знає і не має можливості знати, що це таке, оте чуже. По-друге, ксенофобію підгодовує закрите суспільство. Ксенофобія зростає тому, що досі в колишніх радянських республіках люди ще не мають доступу до певних знань, до певних можливостей, які є в Європі. Можна сказати, що є певні рівні демократизації в кожному суспільстві, але можновладці, все ж, ще не дали суспільству всього того, що складає надію людей, особливо, коли йдеться про молодь», – каже пані Ґош.
Московський політолог Еміл Паїн бачить у всіх цих проявах ксенофобії на посткомуністичних теренах одне й те ж джерело.
«Вони насамперед витікають із так званої кризи ідентичності, коли стара система надломилась, а нова ще не створена. В усіх цих країнах відбувається процес націоналізму. Це можна оцінити як негативне явище, але треба розуміти, що такого роду явища неодмінно виникають у постімперських, посттоталітарних суспільствах», – каже експерт із Москви.
Водночас Еміл Паїн нагадує: «Жодна з цих країн не мала досвіду демократії. І не мала, відповідно, толерантності. Толерантність виникає не лише щодо етнічних меншин. Толерантність виникає тоді, коли існує уявлення, що політично інший, ідеологічно інший, соціально інший також має право на висловлювання, на свободу думок і так далі...».
Брак політичної волі, кулуарність влади
Правозахисна організація Amnesty International минулого тижня відверто заявила про брак політичної волі, зокрема в Україні та Росії, щоб серйозно зайнятися расизмом.
Так це чи ні, але Україну й Росію вважають найнебезпечнішими країнами для іноземців у всьому регіоні. В Росії лише цього року з расистських мотивів вбили 30 осіб. Це значно менше, ніж за перші п’ять місяців минулого року, коли жертвами ксенофобів стали 66 осіб. Повідомляють, що расисти й неонацисти здійснили напади в 20-ти регіонах Росії.
Подібні випадки, але в меншій кількості, зареєстровані, зокрема, в Україні та Білорусі.
Виконавчий директор Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула Ґош на запитання, що, все ж, найбільше її турбує, коли мова заходить про прояви ксенофобії, каже: «Мене найбільше турбує певна кулуарність влади і певна дистанція між простими людьми і можновладцями. І те, що людина, звичайна, проста людина, не має однакових можливостей».
Здавалося, продовжує пані Ґош, проявів ксенофобії мало б зменшуватися, бо з України дуже багато людей їдуть на заробітки, вони знають оте життя. Але чи повертаються вони в Україну? Мабуть, ні. Бо якби люди, які побачили світ, поверталися, якби вони приходили до влади, то тоді все було б по-іншому.
Ще однією причиною проявів ксенофобії пані Ґош бачить в існуванні масової корупції в Україні.
Правоохоронні органи працюють краще, але шкодять радикальні політики
І все ж, не все так погано в Україні. За словами Мрідули Ґош, «смертельних випадків серед представників іноземців, національних меншин було менше за останній час. Тут я бачу дві причини: спільноти іноземців, спільноти тих людей, які зазвичай стають жертвами таких нападів, стали обережнішими, їх постійно попереджають про небезпеку. По-друге, правоохоронні органи (слідчі органи – передусім) стали краще працювати, принаймні в Головному управлінні, вони почали розслідувати ці справи».
Пані Ґош, водночас, дуже не подобається те, що до всіляких негативних проявів щодо людей іншого кольору шкіри в Україні в той чи інший спосіб підключаються ще й радикальні політики.
До радикальних політиків Ґош відносить, зокрема, Олега Тягнибока.
«У гаслах він радикал. Не знаю, як в діях. Ми в діях поки що його не бачили. Гасла його мене насторожують, бо вони неадекватно усвідомлюють, що ці гасла є дуже привабливими, але такими ж гаслами можна створити дуже багато шкідливого в будь-якому суспільстві», – переконана пані Ґош.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1745525.html